Солдат [ Редагувати ]

"Привiт, мої рiднi мамо, дядя Саша i Русiк!"...Це слова з листа, який прийшов вiд сина на початку весни. Тодi Ольга й гадки не мала, що ця вiсточка стане останньою. Та й хто мiг про таке знати. Її надiя й опора, її помiчник, хлопець хоч куди - пiшов служити до вiйська у 2004 році, як i тисячі його однолiткiв. Анi вiйни, анi "гарячих точок" - нiщо не вiщувало бiди.

Ольга Плахотня, мати солдата: "Ми втратили тата, i крiм Славика, в мене залишився неповнолiтнiй син i я могла ставити питання, щоб старший син не проходив службу, але ми цього не зробили. Бо вiн дуже хотiв, мрiяв служити i, навiть, пiсля служби залишився на контрактнiй основi. Так як працевлаштуватися в нас, в сiльськiй мiсцевостi, дуже важко i вiн планував пiсля служби залишитися в лавах збройних сил"

З характеристики солдата строкової служби В'ячеслава Плахотнього:
"За час проходження служби в Котовському прикордонному загонi на посадi чергового прикордонної застави "Лучинське" зарекомендував себе з позитивного боку. Грамотний, вимогливий, здатний правильно органiзувати, спланувати та втiлювати у процесi служби свою дiяльнiсть з охорони Державного кордону України. До службових обов'язкiв ставиться вiдповiдально... У складних ситуацiях швидко приймає правильнi, обгрунтованi рiшення... За характером доброзичливий, енергiйний, розсудливий. Морально стiйкий. За типом темпераменту - радше сангвiнiк. Вмiє зберiгати вiйськову та державну таємницi"

Ольга Плахотня, мати солдата, в останнє бачила сина 10 квiтня. Звiдси, з дому проводила, як водиться, перехрестила. А трохи згодом отримала чорну звiстку - мовляв, її син зник з мiсця служби. I на сьогоднi, майже пiвроку потому, жiнка, навiть, уяви не має про його долю"

Ольга й досi не може отямитись. Не мiг Славко так учинити - надто любив вiн матiр, аби завдати їй болю. Отже, сталося таке, про що й думати страшно. Вона радiла, коли син, у чинi молодшого сержанта, приїхав у вiдпустку. Подорослiшав, змужнiв. Нiчого нового про себе не розповiдав. Мати i так все знала - адже писав до неї часто, тож i не тривожилася Навпаки - пишалася. Пiсля курсу пiдготовки новобранцiв його вiдправили служити в Одеську область, у Котовський прикордонний загiн. Звiдти - на заставу "Лучинське", що на межi з Приднiстров'ям. Говорив, що служба проти навчання - набагато важча, проте цiлком реальна - зi справжнiми погонями, затриманням порушникiв та контрабандних вантажiв. Якраз пiсля однiєї з таких акцiй i з'явився отой шрам на губi, пояснив матерi. Вона ж заспокоювала себе, що до кiнця служби - якихось пiвроку.

Ольга Плахотня, мати солдата: "Вiн приїхав у вiдпустку, вiн не дня не просидiв, склавши руки. Люди бачили, як вiн працював, помагав менi по господарству - бiлив, до бабусi їздив, дрова їй рубав, нiкуди не виїжджав. Я запитала перед тим, як вiн уїжджав - Славик, ось паспорт. Я же не знаю, чи потрiбний йому паспорт, чи нi. "Мамо, для чого менi паспорт, менi паспорт не потрiбний." Паспорт залишився дома. В мене є вiйськовий квiток. Вiн навiть не планував, у нього в думках такого не було... Для мене це був страшенний нервовий стрес. Я дуже важко це перенесла, буквально, десь мiсяць назад я тiльки взяла себе в руки. В мене був дуже важкий моральний стан, я лiкувалась, я втратила зiр, я не бачила навiть сутки, геть не бачила"

Трагедiя сталася у квiтнi 2005 року. Дванадцятого числа В'ячеслав за невiдомих обставин зник з територiї вiйськової частини. Перш, нiж це помiтили - минула доба. А два днi потому, п'ятнадцятого квiтня, начальник загону прикордонникiв порушив проти солдата кримiнальну справу за те, що самочинно залишив мiсце служби. 

Залiзнична станцiя "Котовськ". Сюди 12 квiтня прибув з чергової вiдпустки молодший сержант В'ячеслав Плахотнiй. Прибув iз запiзненням. Переодягнувся з цивiльного в форму, домашню одежу поклав до камери схову, і попрямував у свiй загiн, де його вже чекали командири."

Все, що вiдбувалося того дня, зафiксовано в матерiалах слiдства, яке провадить вiйськова прокуратура Одеського гарнiзону. Солдата Плахотнього оголосили у всеукраїнський розшук, проте результатiв i досi нема. Обставини зникнення не з'ясованi, а головне - мотиви незрозумiлi. Про те, що сталося, можна лише снувати здогадки.

Андрій Луцюк, прикордонник: "Приехали из отпуска, я был на вокзале - он приехал, нам было до шести вечера отдохнуть. А как он опоздал, то он скорее хотел...Он на день опоздал и хотел скорее возвратиться в отряд. Волновался, что здесь будет. В армии есть одно число, значит, одно. Я его утешал, говорил, все нормально будет, ничего там не будет. Пришли - приехали, зашли в санчасть - нас проверили. Зашли до оперативного - он сказал, ничего такого страшного нет, все будет нормально. Меня сразу на границу забрали, а его некому было забрать - не приехали за ним и он так и остался, а я уехал на границу и больше его не видел."

Хто останнiм бачив юнака в Котовську - невiдомо. I мати, й товаришi по службi в один голос твердять, що в частину вiн їхав лише з одним прагненням - дiстатися туди чимшвидше. Дуже не любив спiзнюватись. Чи ж так поводиться хтось, хто надумав тiкати? Та й ховатися, як на те, можна було i в рiдних мiсцях, на Черкащинi. Отже, щось мало статися в самому загонi.

Віктор Мишаковський, начальник Одеського регiонального управлiння ДПСУ: "У нас є система прибуття людини з вiдпустки - з ним працює певна категорiя: стройова частина, виховна служба, медичний персонал. Певний час вiн находиться на територiї управлiння загону, перед тим, як прибути на заставу. Його вивчають - всякi бувають моменти. Коли пiд час бесiди з офiцером виховної служби, ми так думаємо, ним було сказано до вiйськовослужбовця - ви затримались з вiдпустки. Напишiть пояснення, записку. Вiн розписав, що затримався, там, потяг, квитки, те iнше. Можливо, це послужило поштовхом. I солдат на якийсь час вийшов, iмпульсивно, а потiм - синдром людини, яка залишає вiйськову систему - є такий синдром. Першу добу вiн ходить, ще думає, чи повернутись, чи нi. Така двояка поведiнка. Коли проходить доба, вiн остаточно приймає рiшення не повертатись."

З'ясовувати, чи iснує такий синдром - справа психологiв та педагогiв. Якщо солдат справдi втiк з армiї - то мабуть, мав на те вагомi причинi. Принаймнi, з цим згоднi i вiйськовi, i родичi зниклого хлопця. Слiдчi ж прокуратури спiльної думки так i не дiйшли. На цей час вiдпрацьовується аж вісім версiй - вiд дезертирства до вбиства.

Денис Каменський, старший слiдчий вiйськової прокуратури Одеського гарнiзону: "Не раз были случаи, когда военнослужащий по каким-то причинам оставлял часть. Потом, пребывая на свободе, понимает, что он совершил, но из-за боязни уголовной ответственности, продолжает скрываться. Таких дел у нас очень много в производстве, особенно начала девяностих  годов. Данная ситуация могла сложиться и с Плахотним. Если посредством вашей передачи он увидит это интервью, услышит меня, прокуратура гарантирует ему полное и объективное расследование всех обстоятельств. Причины оставления части, возможно, неуставные взаимоотношения, которые к нему применялись.То есть, все будет исследовано в полном объеме, все доводы его заслушаны будут, и на основании этого будет принято решение по делу"

Санкцiя статтi за самочинний вихiд з вiйськової частини передбачає або умовний термiн, або дисбат, або позбавлення волi. Звiсно, з огляду на особову справу, характеристику обвинуваченого та його власного ставлення до свого вчинку. У випадку з Плахотнiм, кажуть вiйськовi, мiра покарання може бути якнайнижчою, якщо у солдата справдi були поважнi причини тiкати - звичайно, якщо вiн справдi втiк.

Рiдне село солдата Плахотнього - Воронiвка, що на Черкащинi, звiстка про його зникнення умовно подiлила на частки. Хтось впевнений, що хлопець втiк, не витримав знущання. Дехто, навiть, каже, що наклав на себе руки. Але в одному односельцi згоднi - причиною трагедiї стала дiдiвщина"

На заставi в Лучинському, звiдки вiд'їздив у свою першу й останню вiдпустку молодший сержант Плахотнiй, вiн не встиг прослужити й пiвроку. Ходив у наряди, охороняв кордон з Приднiстров'ям. Застава невелика - до сорока солдатiв строкової служби та 10-12 контрактовиків. Заступник командира частини капiтан Мамалюк - скiльки служить, нiяких прикрих випадкiв не пригадує. Про В'ячеслава тут  лише добрi вiдгуки. Товаришi його поважали. Дiзнавшись про зникнення, не повiрили - не така вiн людина. Що ж до дiдiвщини - так нею тут i не пахне, запевняють на заставi. Хоч би тому, що особовий склад - одного року призову, та й часу на такi дурницi нема. Спокiйною прикордонну службу не назвеш - весь час треба бути насторожi.

Віктор Мишаківський, начальник Одеського регiонального управлiння ДПСУ: "Чоловiчий колектив - це дуже складний механiзм i взаємовiдносини мiж чоловiками, якi залишаються в певних заходах або в певнiй обстановцi, вони приймають рiзнi рішення. Хтось духом сильнiше, хтось слабкiше. Хтось витримує певнi навантаження, хтось - нi. Можливо отi навантаження служби, якi були покладенi на нього, десь i послужили, але вiн з вiдпустки прибув. Вiн мiсяць був дома, так можливо, розвантаження його психологiчне на цивiльному поприщi, дома. Вiн побачив, що є якась певна свобода, вiн зараз знов прибуде в рамки пiдроздiлу, в рамки статуту. I для нього це не подобається"

Хоча солдат по прибуттi з вiдпустки проходить перевiрку, перш нiж повернутись на заставу, у випадку з Плахотнiм цей механiзм не спрацював. Нам пiдтвердили, що про зникнення дiзналися тiльки на другий день. Мовляв, непорозумiння. А, може - звичайнiсiньке недбальство? Утiм, висновки робитимуть фахiвцi.

Ольга Плахотня, мати солдата: "Якщо офiцери не виннi, то значить - дiдiвщина, на яку вони закривають очi. Тому що син менi про це писав, що дiдiвщина в Котовську страшна, i офiцерський склад на це закриває очі. Ще такий факт є: що останнiй, хто бачив на коридорi у пригнiченому моральному станi - це вiйськовослужбовець Воронецький Вiталiй Анатольйович, який проживає в Корсунь-Шевченкiвському. В той день, як мiй син прибув з вiдпустки в прикордонний загiн, Вiталiй увiльнявся зi служби. Вони бачилися на коридорi. Вiталiй, коли в перший раз до нас приїжджав дiзнавач Зiгоренко, вони поїхали до нього - вiн дав покази, пiдтвердив, що коли вiн отримав грошi перед тим, як уїжджав додому, бачив Славiка у пригнiченому станi, вiн сидiв на коридорi, обняв голову, дивлячись в пол. I такого його i залишив пiд кабiнетом майора Россола".

З офiцерами, котрi бачили хлопця по прибуттi з вiдпустки, поспiлкуватися не пощастило - тепер вони самi у вiдпустцi. Що тут сталося 12 квiтня 2005 року, куди мiг подiтися черговий прикордонної застави - таємниця за сімома печатками. Єдиним, хто мiг би дати вiдповiдi на всi цi запитання - залишається сам Славко Плахотнiй. Солдат, який повернувся на мiсце служби - i раптом зник.