рф зірвала обмін: Черкаси вийшли на акцію "Полон вбиває" [ Редагувати ]

Ще один великий обмін полоненими та тілами загиблих, який анонсували на ці вихідні, так і не відбувся. За інформацією Координаційного центру обміняти планували тяжкохворих, поранених та військовиків молодшого віку. Втім, росіяни порушили домовленість і подали у своїх списках лише потрібних їм людей. Схожі маніпуляції мали місце і при поверненні тіл полеглих.

Тож поки наші воїни чекають, їхні рідні продовжують виходити на акцію "Не мовчи, полон вбиває". Більше у репортажі з Черкас.

На вулиці +37, але спека їх не лякає. Вже понад півтора року щонеділі рідні полонених та зниклих безвісти українських воїнів збираються на центральному бульварі Черкас, щоб нагадати про тяжку долю своїх синів, батьків та братів.

Сьогодні Анна Дерев’янко прийшла з прапором та кошиком домашньої полуниці. Його принесла своїй подрузі й співорганізаторці акції Оксані. Жінок ще навесні 22 року об’єднало спільне горе – обидві вони втратили синів в оточеному Маріуполі. Останній раз своєму Сашкові Анна возила полуницю влітку 21-го …

Анна Дерев'янко – мати загиблого військовослужбовця:

Він дуже сильно любив, приїжджав у село, завжди вибігав на город, перша полуниця… І наїдався багато… Дуже сильно любив.

Ще на початку тижня Оксана сподівалась, що концентрація розпачу та горя на цій акції стане меншою. Саме на ці вихідні був анонсований великий обмін полоненими й тілами загиблих бійців. Але дива не сталось: росіяни вчергове зірвали обмінний процес.

Оксана Коцуконь – співорганізаторка акції "Полон вбиває":

Насправді немає в цьому нічого дивного, і це вже підтверджено роками, що там ні честі, ні гідності. Якщо навіть обмін тілами, який був анонсований, не відбувається так, як потрібно, якщо немає поваги до полеглих, немає гідного, людського ставлення, то що говорити про інших.

Нагадування – це найперше, що зараз потрібно для всієї нашої держави, в ній іде війна на знищення, а ті, хто потрапляють в полон, мають бути повернуті додому.

Надія на те, що їхні близькі нарешті знайдуться та повернуться додому, для цих людей не згасає. Світлані Трифоновій пощастило: після семи місяців полону її чоловік Іван уже поряд. Його, як тяжкопораненого, росіяни обміняли наприкінці березня. І тепер подружжя щонеділі разом приходять на акцію, адже чужої біди не буває.

Іван та Світлана Трифонови – учасники акції:

- Приходимо, щоб просто підтримати, бо ще багато хлопців, які знаходяться там, їх треба витягувати… - З моєї групи мене єдиного повернули, потрібно хлопців витягнути, вони отримали там терміни ув’язнення 15–17 років. - Душа болить за всіх хлопців, не тільки за свого.

А підтримка цим людям потрібна від усього українського суспільства. Якщо рідні полонених хоча б знають про долю своїх близьких, то життя родичів зниклих безвісти – справжнє пекло. Наталя з маленькою донечкою вже два роки приходить на акцію з портретом чоловіка та батька Андрія, який зник безвісти. Жінка сподівається, що він у полоні. Адже втрат в її родині вже вдосталь. Нещодавно на фронті загинув рідний брат.

Наталя Шарапанюк – дружина безвісти зниклого військовослужбовця:

У цьому році вона іде в перший клас, дуже віримо і чекаємо, що саме в перший клас її символічно поведе тато. Дуже хочу, щоб моя донька зростала в повній сім’ї разом із татом і мамою… 

Несамовито вірити й сподіватися на краще - поки єдине, що тримає цих людей...