Врятував 203 життя: історія громадянина Казахстану, що вивозив людей з окупації [ Редагувати ]
Він урятував сотні життів, а за його подвигами навіть почали знімати кіно. Наша наступна історія про Костянтина Гудаускаса - громадянина Казахстану, який під час окупації Київщини - не побоявся сісти у свою автівку і рушити через ворожі блокпости. І робив це задля евакуації нужденних з непідконтрольних на той момент територій.
Про героїчні вчинки волонтера - спеціальний репортаж Даніїла Снісара.
Майже півтори тисячі жертв серед цивільних...
Більшість - убиті росіянами зі зброї, умисно. Це Київщина. Регіон, де орки у лютому-березні перетворили життя десятків тисяч українців на пекельну гру у виживання.
Утім є чимало тих, кому виїхати з окупованих навесні Бучі, Гостомеля, Ірпеня таки вдалося. Завдяки сміливим волонтерам.
Костянтин Гудаускас - один із тих, хто вивозив людей з окупації. Він громадянин Казахстану, політичний біженець, який напередодні війни оселився у Бучі. Вирвавшись з окупації у лютому, завдяки казахстанському паспорту - Костя зрозумів, що документ може допомогти йому у проїзді через ворожі блокпости.
Ви пам'ятаєте свою таку першу вилазку, коли поїхали евакуйовувати місцевих жителів?
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Это все было спонтанно. У меня не было инструкций. Я просто сказал - я гражданин Казахстана, я еду, а чтоб вы понимали - ехали все оттуда, туда никто не ехал, - я еду забрать свою семью. Вот, моя семья, от село, Ясногородка, я еду туда. Они пропустили. Было несколько таких остановок. Я приехал, там был связной, он показал мне, где. А там - восьмой месяц, таки підлитки. Я кажу, пока не увидите свого батьку - меня называйте папой. И молодцы, дети. Им задавали вопросы русские, когда мы выезжали. А где документы. А я говорю, ну в дом попал снаряд! Семья осталась. Вот мои документы! Так мы выехали.
Храни вас Бог! Спасибо Вам! Дайте обниму! Вы лучший!
Костянтин став рятівником для десятків сімей. Через знайомих - отримував дані про тих, хто потребує евакуації. Підключив до допомоги розвідників. І спільно з ними - щодня вигадував нову легенду - хто він, куди і навіщо їде. Військові ж та корінні місцеві - допомагали з маршрутом.
А скільки загалом разів ви виїжджали на, тоді ще, окуповану територію?
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Ох, вы знаете, я счет этому не вел. Единственное, я записывал людей, которых я вывозил. Брал листочек, записывал имя, отчество. Число месяц, год рождения и контактный номер. Я понимал, что это важно. Потому что, возможно этого человека будут розыскивать. Бывало, когда будем так говорить, у орков было хорошее настроение - я делал по три эвакуации в день.. Ну а бывало - мы нарывались на конвои и ложили лицом в землю, и стреляли над головой и под ноги стреляли.
203. Саме стільки життів Костя врятував від ймовірної смерті. Паралельно - волонтер фіксував свої ризиковані поїздки на камеру смартфона, яких у нього було кілька - на випадок, якщо росіяни якийсь заберуть. І документував наслідки діянь окупантів.
Это чего это они тут, ели-спали? - А спали они вон там. - В подвале что ли? - В подвале, потому что им сильно бомбило! - Ха-ха. Ух-ты! Вот где им и место!
Допомагати Костянтину взялися й жителі, яким теж вдалося виїхати з територій, що на той момент контролював ворог.
Євген Долгов, житель Ворзеля:
Наши минеры были в мае. Это разрешили нам оставить. Это уже зараза не опасная. Это то, что взорвалось под рестораном. Мы много убрали. Но вот такая перфарированная штука. Решили не менять. Пусть останется. Это не мешает технологическому процессу, но чтобы люди помнили.
Євген Долгов - спортсмен, чемпіон європи з баскетболу, з дружиною мешкає у Ворзелі. Тут у родини скромний сімейний ресторанний бізнес. Приміщення вціліло і тепер заклад знову працює. А Євген продовжує волонтерити разом із Костянтином. Вони познайомилися у березні. Тоді ж спільно налагодили увесь "евакуаційно-гуманітарний" ланцюг.
Євген Долгов, житель Ворзеля, волонтер:
Вывозили по-разному. Кого-то встречали родственники, кого-то родственники не встречали. Очень много обманывали. К сожалению. Константин очень часто был злой. Потому что он приезжал на место - там либо никого, либо люди ждали "свежего пива", грубо говоря. Такое тоже бывало. Складов не делали. Первые два дня Константин пытался найти точку, где мы можем передать, сделать склад волонтерской помощи. К сожалению, здесь была паника и разграблено. По этому, была налажена сеть конкретная.
Мы в Гостомеле! Были в Катюжанке. Страшно. Страшно, сколько смертей, сколько жизней забрал этот "русский мир"!
Я знаю, що саме ви займалися евакуацією Ігоря Поклада - відомого українського композитора. Можете про цю історію трошки докладніше розказати.
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Это была моя личная инициатива, я просто прочитал у Димы Гордона, что известный композитор. Я вам скажу, я его произведения знал еще не будучи в Украине. Это человек, который давно за пределы Украины вышел. И я подумал, ну как. Это же по сути для меня это гордость украинской нации. Людина написала багато таких творів, именно украинских произведений во времена советского союза.
Игорь Дмитревич! Я рад знакомству с вами! Пусть вас Бог благославит! - Эх, хотя бы лет на 10 раньше познакомились. - Будете радовать нас своими произведениями и Украина обязательно победит! - Спасибо!
Хоча, не до всіх бажаючих виїхати - волонтери могли дістатися. Адже у деяких районах росіяни тримали людей як живий щит. Бо ж, знали, що Збройні Сили відкривати вогонь по цивільних не будуть.
Євген Долгов, житель Ворзеля:
Были неприятные эпизоды, когда через колонну проезжали насквозьм БМП ы БТРы - скорее пугали.
Костянтин Гудаускас, волонтер:
В меня прилетела мина, которая не разорвалась. Она в машину прилетела. Меня контузило. Меня вытащили. Когда очнулся - даже телефон в руки взять не мог. У тебя такой тремор. Слово сказать не можешь. Было дуже страшно.
Ничто меня не остановит! Ни ваши снаряды, ни ваши пули. Потому что знаю, что бог со мной!
Костянтин згадує - випадків, коли він балансував на межі життя і смерті було чимало. Під час однієї з таких поїздок - він разом із волонтеркою Оксаною Черцовою натрапили на колону ворожої техніки.
Костянтин Гудаускас, волонтер:
И они открыли по нам огонь. Но, я так понимаю, коль сижу перед вами, что не на поражение, но очень страшно было. Я вышел из машины. Оксана вышла, мы подняли руки. Я в руках держал документы. Они подбежали к нам с оружием, положили сразу на землю. Машину всю перевернули, выдернули сиденья. И потом он встал ботинком мне на спину, приставил ствол в голову. И сказал, "что тебе есть сказать мне". Я думал, все уже - просто сказал: Я готов был, когда ехал сюда, был готов умереть. В этот момент он просто выстрелил мне над головой. Вот в этот момент я подумал, что я убитый. Это был, наверное, второй раз моего рождения.
Але Костянтина це не зупинило. І він продовжив свої місії з порятунку людей. Паралельно, доставляючи гуманітарку. Схема працювала конвеєром. Волонтери з кордону тимчасово окупованих територій приймали людей, яких Костянтин вивозив, паралельно завантажуючи автівку продуктами.
Давайте выгружайте, считайте пакеты! Вот и с вас отчетность, чтобы всем хватило!
Все, что у нас было - мы все отдавали, раздавали с удовольствием. Мы иногда даже свое отдавали. Поэтому, все, что можно, мы все делаем для вас!
Костянтин каже, що дивувався позитиву, з яким піднесенням люди тоді приймали допомогу. Віра у перемогу допомагала навіть жартувати. Нехай й під канонади вибухів.
Костя! - Да? - Ну шо, врежем по чуть чуть? По-трошку? - Шоб вы понимали я в своей жизни... - Кофе имеется ввиду! Я тоби шо, чи 100 грамм предлагала?
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Я дивлюсь, які черги зараз на виїзд із росії тех, кому возможно прийдет повестка. Это говорит о генетическом коде. Украинцы знают, что они на своей земле. Россияне знают, что все, где они живут - це не их. И земля не их, и краина. У них нема самого главного - они не чувствуют себя нацией. Как украинцы, которые с первых дней знают и делают.
Допомагали не лише людям. Євген Долгов згадує, як намагалися урятувати коней, яких окупанти розігнали зі спортивної бази неподалік. Їм доставляли корм. А щойно рашистів з-під Києва вибили, евакуювали й самих коней. Спеціально обладнаними автівками їх вивезли у перші години після деокупації.
Євген Долгов, житель Ворзеля:
Первого числа мы зашли вместе с Константином сюда. Он нас пригласил. Мы до ЗСУ зашли и наш работник повесил флаг.
Дорогая Украина! Ворзель - це Украина! Слава Богу! Слава Нации! Героям Слава!
Рятувальні місії коштували Костянтину власної автівки - новісенької "Тесли", за яку на той момент, чоловік щойно виплатив кредит. І ще кількох транспортних засобів. Які на таку благородну справу давали вдячні за порятунок, жителі.
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Когда я потерял последний автомобиль, он просто зателефонував и сказал - ти допомагаєш людям - приїдь, забери автівку, хай вона рятуе життя інших людей. Т.е, вы понимаете, это показывает украинцев, что майно не має для них никакого значення. Когда речь идет о жизни людей, о свободе страны - майно не значить ничого.
Серед 203 евакуйованих Костянтином людей є й ті, хто вже колись тікав від війни - вимушені переселенці з Донбасу та Криму.
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Люди, которые спаслись сюда и здесь их настигла война. Это говорит о том, что никуда не потрибно уижджати. Треба захищати своє місто. И вот украинцы сейчас просто всей своей жизнью и телом - защищают Украину. И правильно делают. Просто, ни сантиметра никому не треба виддавати. Треба стояти и стояти просто до кинця.
А ще Костянтин став прототипом головного героя першого художнього фільму про цю війну. "Буча" - повний метр з такою назвою світ побачить навесні наступного року. Перші кадри представили нещодавно. У тизері - один з епізодів, який був у реальному житті. Його зняли у Бучі - біля зруйнованого торговельного центру.
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Це була така жахлива ситуація в Бучи, когда собрали мужчин, собрали жителей Бучи. И на глазах детей, стариков - расстреляли мужчин. Це була така акция устрашения. Это сделали россиские солдаты, и керував цим ФСБшник, у якого тут недалеко квартирувався штаб, вони збирали людей по якимсь спискам, шукали атошникив, людей, яки виступали за незалежнисть України.
Мы спасем эту страну! Выбора нет. Либо они, либо мы. А кто не согласен - что ж...
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Люди, вот у меня друзья - в Америке, в Европе. Что они знают о войне в Украине? Заголовки. И митинги украинской диаспоры. Все. Они не знают этой боли, этого жаха, который происходит здесь. И вот этот фильм, куда вошли семь историй, он как раз покажет в художественном жанре все те события, которые происходили, все те преступления российской войны и даст прочувствовать западным людям, европейцам, вообще суспильству - ту боль, которую пережили украинцы и переживают сейчас.
Тепер Костянтин живе у столиці. Тимчасово, чи постійно - волонтер ще не вирішив. У його квартирі в Бучі зараз мешкає родина з Маріуполя. У саме містечко Костя поки не хоче повертатися. Забагато спогадів...
Костянтин Гудаускас, волонтер:
В Буче я не могу жить, потому что у меня везде фитбеки. Понимаете, я куда не приеду - у меня сразу картинка. Картинка того, что там было тогда. Картинка, как на перекрестке расстреляли семью. Да, там уже нет этого всего, природа там, восстановили, отмыли. Но это не уберешь из памяти. Понимаете, этого не уберешь из памяти. Не уберешь из памяти те тела, которые лежали вдоль дорог. Цивильных людей. Или когда я приезжал на эвакуацию, а вдоме была убита вся семья. И дети, и старые люди, Я не могу это вычеркнуть. Это невозможно стереть.
Та Костя разом з іншими волонтерами - допомагають нужденним на тимчасово окупованих територіях. Адже так - ми іще швидше наближуємо нашу перемогу!
Євген Долгов, житель Ворзеля:
Помимо помощи людей, волонтерство показало - насколько быстро украинская нация может объедениться. Наверное, в плохом смысле - это тоже судьба. С какой скоростью, люди перестали думать - кто на каком языке разговаривает, кто какой национальности. Общий язык был один: защита государства и изгнать оркков.
Костянтин Гудаускас, волонтер:
Украинцы верят в тех людей, которые там защищают. Они верят в перемогу. Они верят, что сюда враг уже не повернеться.