Волонтери почали відправляти гуманітарні вантажі на звільнену Херсонщину [ Редагувати ]

Перші гуманітарні вантажі вже поїхали на звільнену Херсонщину. З березня люди виживали там в окупації: без українських продуктів, без ліків, без зв'язку та інтернету, а останнім часом - ще й без світла та з дефіцитом води... Про першу подорож до Херсона очима волонтерів - далі у сюжеті.

Станіслав Стойков, волонтер:

Зараз ми їдемо. Ми будемо першими волонтерами на Херсонському напрямку. Ми веземо гумдопомогу на Херсонський напрямок. Попереду нас їдуть - поліція, вони дають супровід по документах, я роблю супровід по військовим і позаду нас їде, ще фонд Притули. Ми їм також допомагаємо.

Так везуть перший гуманітарний вантаж до звільненого Херсону. Обабіч дороги - зруйновані будинки та розтрощені АЗС.

Перша зупинка громадського транспорту, і колона гальмує. Волонтери відчиняють двері авто та починають роздавати гуманітарну допомогу.

Херсон - це Україна! І буде українським. …ура!

Людмила теж отримала пакунок. Жінка розповідає, як боялася і хвилювалася, але вірила у визволення міста.

Людмила, жителька Херсона:

Скажем страшновато было, тяжело смотреть на вот эти знамена не наши, когда их снимали не наши. Очень тяжело. В душе было так тяжело, а когда увидели наши знамена - это слезы, столько счастья, что наконец-то пришли наши ребята и вот слышишь, что что-то гремит, думаешь, хотябы не по нашим ребятам. Надеялись на то,что нас не бросят и мы все равно будем Украиной.

Сергій каже: натерпілися усі. Хтось психологічно, а йому дісталося і фізичні знущання. Одного разу чоловік прийшов до сусідів погодувати собак, аж раптом з'явилися рашисти.

Сергій, житель Херсона:

Русские делали злочини. Грабили дом. Я лично собак кормил. Пришли расстреляли камеры, ну вот пытались поставить на колени и тому подобное. Поэтому это было. Дом взломали - зашли. Все что захотели - брали. Поэтому вот такие вещи.

Пан Микола мешкає разом з дітьми та онуками у приватному будинку. Пригадує дні, коли на столі не було навіть хліба.

Микола, житель Херсона:

Немає діти. Все надоїдало було. Як побачили хліб - руки цілували. Вони так плакали, як війна почалася. Ні хліба немає. Ні бутербродів...

Тепер чоловікова онука, Даринка, вже не плаче. Як уміє, дякує військовим за звільнення з-під окупації.

Дарина, жителька Херсона:

Україна - рідний край. Поле, річка, синій гай. Любо стежкою іти. Тут живемо я і ти.

Юлія - волонтерка з Миколаєва. Каже, що продукти для сусіднього Херсона зібрали швидко. І цього разу роздали 600 пакунків.

Юлія Коновалова, волонтерка:

Приехали на разведку. Слава Богу туда попали и помогли людям. Каждый пакет 10 кг. Там крупы, макароны. Повидло. Згущенка, масло подсолнечное, сахар, мука, соль. Все это может быть необходимым. На недели две там есть. Теперь мы будем ездить туда каждый день. Наша задача покрыть полностью город.