Від захисних сіток до смаколиків: чи не кожен житель села Горбівці допомагає фронту [ Редагувати ]

Від захисних сіток до смаколиків. На Буковині у селі Горбівці, що за два кілометри від румунського кордону, волонтерить чи не кожен житель. Ольга Лучек, каже там працює справжній батальйон з учнів, вчителів, лікарів та будівельників. Її сюжет далі.

Невелике українське село Горбівці, що під кордоном з Румунією. Тут живе з тисячу селян. А ось і місцева школа. Двері завжди в ній навстіж... Її тут називають волонтерською рукавичкою. Сюди постійно забігає хтось, аби вільну хвилину присвятити допомозі воїнам. Роботи вистачає для всіх. Ось до прикладу, готують бляшанки під окопні свічки, а вже тут їх начиняють гафрованим картоном та заливають парафіном.

Не дуже робити плотно картон щільно аби в оці сюда заходили віск, парафін щоби воно краще горіло.

Пані Корнеля волонтерить з 2014 року. Саме тоді на війні з росією втратила рідного брата.

Корнеля Василаш, волонтерка:

Він був добровольцем у батальйоні "Айдар", старалися допомагати всі ці роки. Вечером здзвонюємося і радимося що завтра робимо, стараємося помочи, щоб нашим хлопцям було.

Поруч маскувальні сітки плете Євгенія Дмитрівна. Її син зараз на війні.

Євгенія Пуюл, волонтерка:

Щоб мир вже наступив на світі нашим дітям. Тут працюємо, збираємо і кошти, і продукти, все, що люди дають з села упаковуємо нашим воїнам аби вони мали і що поїсти, і зігрітися.

45 таких маскувальних сіток 8 на 4 метри вже відправили на фронт. Роблять тут і диски для розпалювання вогнища. Кожен просочений спиртовим розчином. Одна така подушечка горить до шести хвилин.

Беремо звичайний диск, його змочуємо спиртовим розчином і ставимо на деякий час для того, щоб він висох, потім ми упаковуємо у пакети та ставиться інструкція для того, щоб хлопці бачили що можна його надірвати, просто підпалити.

У цій Горбівецькій гімназії навчається 70 дітей. Кожен раз на місяць готує особисту посилку для воїна. Понад дві тисячі вже у своїх адресатів. Чекає на чергову відправку і ось ця коробка.

Зазвичай вони знають що має бути чай, як обігрів, мають бути цукерки, має бути варення, ще теплі рукавички, теплі ось такі шкарпетки, печиво, зігріваючі підстілки.

Кожна посилка не обходиться й без дитячих малюнків та листів.

А ще у посилки діти кладуть і виготовлені власноруч обереги. Марічка вже зробила не один такий.

Марічка, волонтерка:

Це треба викладати, потім ставимо листочок та праскою тако робимо, і воно таке виходе сердечко, є смайлик, квіточка, тут є малюнки або можна зробити свій.

Готують воїнам і різноманітну випічку. 500 кілограмів домашнього печива нещодавно відправили на фронт.

Наталія Тарнавська, директорка Горбівецької гімназії:

Ми у вас віримо, ми за вас молимося, ми знаємо, що ви найкращі, ви найрідніші, бо на війні немає чужого сина чи дочки, тата, ви всі для нас рідні. Ми віримо у вашу перемогу, ми вас підтримуємо.

А поки тут всі гуртом продовжують невтомно працювати для допомоги українським воїнам і відсутність світла чи тепла - цьому не завада.