Їх історія кохання нагадує сюжет із кінофільму: у Рівному одружились вимушені переселенці з Маріуполя [ Редагувати ]

У Рівному одружились вимушені переселенці з Маріуполя. Пара познайомилась в бомбосховищі. А коли вибралися з-під обстрілів - вирішили побратися. На автентичному українському весіллі побували журналісти "Подробиць".

Война лишила меня города, лишила меня квартиры, лишила меня друзей. Но она подарила мне счастье, любовь. 

Її "кохання" сидить поруч і тримає міцно за руку. Ніна і Олександр - з Маріуполя. 

Мы только слышали звуки взрывов, звуки самолетов и видели много смертей. Нужно было, рискуя жизнью жить, что-то есть и что-то добывать. 

До великої війни навіть ніколи не бачилися. Уперше зустрілись в укритті, де ховались від бомб. Ніна готувала їсти. Саша - носив воду. Там під звуки обстрілів народилося їхнє кохання. 

Ніна Ткачук, переселенка з Маріуполя:

С каждым днем я все больше и больше влюбляюсь в Сашу и когда он уходил каждый раз по воду, я начинала за него переживать, я понимала, что он мне не безразличен. 

Олександр Ткачук, переселенець із Маріуполя:

Чувствовал, что я нравлюсь и Нина мне нравится, но там обстановка такая была, что не до этого всего.

У підвалі Ніна була зі своїми двома дітьми, Олександр - з донькою. Там жили три тижні. Коли залишатися там стало небезпечно - першою вибралася жінка з дітьми. За кілька днів - чоловік. Зв'язку не було. Олександр наледве розшукав Ніну у Бердянську в одному з прихистків для біженців. 

Олександр Ткачук, переселенець із Маріуполя:

Я, во-первых, сутки до Бердянска добирался. У нас была проблема с выездом через блокпост держали долго - не пропускали. Когда ее встретил, я ее обнял и говорю: "это самое лучшее, что за сутки могло произойти". 

Відтоді Ніна та Олександр - нерозлучні. Пара переїхала до Рівного. Вже тут зареєстрували свій шлюб.

Весілля у подружжя Ткачуків не було. Дізнавшись їхню історію кохання, рівняни вирішили їм влаштувати свято за давніми поліськими обрядами. 

Ірина Рачковська, директорка Рівненського обласного центру народної творчості:

Сьогодні важливий голос предків. Тому що крізь війну ми маємо чути цей голос. Ця пара вона стала частинко рівненської родини, вона стала частиною Рівненщини, а яка ж родина не хоче своїй частинці зіграти гарне весілля. 

Сьогодні я буду в ролі мами нареченої. Я буду віддавати цю прекрасну дівчину заміж.

Молодий одягається в полотняні штани такого типового крою, чоботи і весільна сорочка - це полотняна сорочка. 

Маріупольців одягнули у вбрання, в якому на рівненському Поліссі одружувалися ще понад сотню років тому.

Вбрали ми її в полотняну сорочку з тканинними рукавами. Спідниця у нареченої традиційна вовняна, яка називається літник. 

За батьків радіє найстарша донька. 

Ніколи б не могла б подумати, що зараз буде стояти моя мама з Сашею в таких нарядах, которые им очень идут.

Вікторія, донька Ніни:

Самое главное, что мы выжили и жизнь продолжается, не смотря на то, что у нас квартира сгорела и война. Ну любов победит все. 

Весілля по-поліськи проводили гучно - з піснями, танцями та короваєм. Для об'єднання двох родин відтворили старовинний обряд злучання свічок.

Юлія Гончарова, заввідділу збереження розвитку нематеріальної культурної спадщини Рівненського обласного центру народної творчості:

Це наша ідентичність культурна, це те, чим ми відрізняємся від інших народів. Це те, що нас робить українцями. 

Ніна і Олександр кажуть, дуже хотіли зануритися в традиції Рівненщини, адже тут тепер живуть. А ще вірять, що таке дійство зміцнить їхнє кохання, народжене під обстрілами. 

То, что сейчас происходит, вот это наверное закрепляются наши с Александром чувства, наши отношения, я думаю, все-таки это до конца своей жизни.