Подружжя переселенців з Херсона знайшло себе в іншому місті: актори стали частиною мистецького руху Дніпра [ Редагувати ]

Телеканал "Інтер" продовжує цикл сюжетів про українців, які через російську агресію втратили житло та роботу, але знайшли себе в іншому місті. Чергова історія має назву "Лялькотерапія" й присвячена подружжю акторів з Херсонщини, які вже стали частиною мистецького руху Дніпра. Репортаж Артура Терещенка.

Де це я опинився, га? - Тут, а де тобі треба?

Зі сцени ці казкові персонажі розмовляють голосами професійних лялькарів Катерини та Миколи. До початку повномасштабного вторгнення росії в Україну подружжя із прізвищем Москвичі 12 років працювало в Херсонському академічному театрі ляльок. Про майже 5 місяців життя в окупації, де ледь не щодня рашисти когось вбивали або гвалтували, пара воліє не згадувати.

Катерина Москвич, переселенка з Херсона:

Ось я якщо, наприклад, кудись виходила, то я просто не фарбувалася, я не вдягала золото, я намагалася бути як більш не примітною, тому що страшно було навіть, щоб на тебе подивилися. Я боялася. Я спала і боялася, щоб мого чоловіка не побили, мене там не зґвалтували.

Влітку подружжя таки наважилося на евакуацію до Дніпропетровщини. Микола звідси родом, і тут живуть його родичі. За дві доби дороги подолали приблизно 40 блокпостів, розповідає пара й додає: окрім лячних моментів траплялися й курйози, пов'язані з прізвищем акторів.

Зупинили автобус і сказали, що всі чоловіки виходять з машини. Звичайно, я просто морально вже помирала, тому що це було дуже страшно. Вони вивели всіх хлопців, розділи, подивилися чи немає татуювань, подивилися паспорти, і перше, що сказали: "Как ты с такой фамилией в Украине живешь?" Це мені сказали на першому блок-пості, я виїхав за Антонівський міст. Кажу: "Ну, як бачите".

Весь ляльковий реквізит подружжя залишився в напівзруйнованому театрі Херсона, в дах якого поцілив один із ворожих снарядів. Єдине, що привезли Микола та Катерина до Дніпра - це бажання працювати! І місце знайшлося - у Дніпровському ляльковому театрі.

Валентин Фетісов, художній керівник Дніпровського театру ляльок:

Ми перетворилися зі стаціонарного театру на певний виїзний театр. Тут є свої складнощі, тому що вистави всі були зроблені під стаціонарний театр, тобто це параметри сцени, розміри ляльок, декорації й таке інше, але нічого. Ми досить багато показували вистави для дітей-переселенців, дітей біженців, для сімей. Є навіть в дитячій психології такий термін як лялькотерапія!

Серед подій минулої зими акторському подружжю найбільше запам'яталася вистава для дітей з Бахмуту. Стільки болю в дитячих очах Микола та Катерина раніше ще ніколи не бачили.

Дуже важко переживають дорослі війну, а діти ще важче. Тому наш фронт - це творчий фронт. Так, лікувати душі дітей - це маленьке свято, маленька ейфорія, що можемо ми даємо діткам.