Фронтове містечко Сіверськ: як виживають люди під постійними обстрілами (ексклюзив) [ Редагувати ]

Ми побували у фронтовому Сіверську. Це містечко неподалік від Соледару. З літа минулого року ворог його теж рівняє із землею, втім там і досі ще залишається близько тисячі мирних жителів. Як вони виживають - пропоную подивитися в нашому матеріалі.

Сіверськ. Фронтове місто, де майже не буває тихо. Скрізь зруйновані будинки, глибочезні вирви та постійна канонада. Фактично кожна будівля потрощена. Лінія фронту пролягає поруч. У Сіверську немає вуличних боїв, але окупанти б'ють з артилерії. 

До війни у місті мешкало понад 10 тисяч осіб, нині лишилося не більше тисячі. Люди виживають у підвалах. Без жодних комунікацій і питної води. Пан Микола каже: на вулиці довго краще не стовбичити. Прилітає раптово і часто.

- А як ви вночі, просто в темноті сидите? - Та ну а як! Ну привозили свічки, але свічки закінчуються і батарейкисідають. - Дивіться, отака підійде? - Оооо, і за цю спасібо, я її вже у фонарик добавлю і вже буде добре. З батарейками біда. - Тримайтеся. - Дякую, давайте, бувайте...

Тут постійно чути гуркіт і російської, і української артилерії. Нині в Сіверську не працює жоден заклад, окрім фельдшерського пункту. 

Посеред руїн у побитій і простріляній лікарні зо півдесятка її працівників тримають невеличкий острівець порятунку. Пані Олена - головна медсестра. Каже, в реаліях війни при постійних обстрілах це єдине місце, де ще борються за людське життя. 

- А хто вам привозить медикаменти? - Волонтеры, врачи без границ передавали медикаменты, ну военная администрация конечно тоже список и по возможности они передают там першу допомогу, ну а если конечно вот мы выехали и женщина лежит. Ее нужно сразу транспортировать и везти. - Виживе? - Я не знаю, она в шоке, я не знаю и даже никаких прогнозов…

Поруч із будівлею медзакладу - десять могил. В одній похований сімейний лікар. Чоловіка посікло осколками. На роботі…

Оце найстрашніше, що тільки можна побачити, як мені здається. Побачити ось такий стихійний цвинтар людей, яким би ще жити. А вони покояться ось так…Да…

Ігор Левенок, кореспондент:

Свіжа могила. Тут поховане подружжя. Загинули вони не так давно, тиждень тому, власне. В один день…

Пані Олена каже, робота медпункту тут тримається на одній людині. І це не вона… Валерій Володимирович - завгосп. Той, хто підтримує цей острівець незламності і той, хто згуртував невеличкий колектив.

Валерій, завгосп Сіверської багатопрофільної лікарні:

Стараемся чтобы было все, даже уже поставили стиральные машинки. Будем стирать. Кубовые емкости, насосы, автоматика. Душ сделали. Это ж люди и они должны быть чистые….

Навіть за такої нищівної війни, люди мають залишатися людьми, каже пан Валерій. І запрошує скуштувати паску, яку спік сам.

- Це ваша паска? - Да. - Ух ти! А рецепт? - З голови, на глаз как говориться. - А де ви її випікали? - У хлібопечке. – Нє. ну справді смачно! Я не буду брехати. На і тобі.