37 років від дня найбільшої техногенної катастрофи: чим зараз живе станція, яку торік захопили російські солдати [ Редагувати ]

37 років від дня найбільшої техногенної катастрофи. Напередодні українці вшанували роковини трагедії на Чорнобильскій атомній електростанції. Після аварії 86-року мало хто міг уявити, що незабаром вона знов опиниться у центрі уваги вже через військові дії. Від дня деокупації ЧАЕС минуло трохи більше року. Як це було і чим зараз живе станція, яку торік захопили російські солдати? Даніїл Снісар розкаже.

Більше місяця окупації.

Сказали, что это не учебная тревога. Пошла военная техника. Мы уже увидели, что поехали российские солдаты. 

Підтримка ядерної безпеки під дулами автоматів. Буквально. 

Василь Сидоренко, працівник ЧАЕС:

Було незрозуміло - як буде, що буде, що робить і як робить. 

На початку повномасштабного вторгнення Чорнобильска АЕС вдруге привернула до себе увагу всього світу. Після катастрофи 86-го, - знову ядерна загроза. Цього разу - через дії росії, країни-окупанта. 

Даніїл Снісар, кореспондент:

Персонал Чорнобильскої атомної елктростанції щодня діставався своїх робочих місць на електричках, з вокзалу Славутича. Шлях пролягав через Білорусь. 23 лютого 2022 року звідси рушив останній потяг у напрямку атомної станції. А вже наступного дня - шлях був відрізаний. 

Загалом, на Чорнобильській атомній працює більше двох з половиною тисяч людей. Це оперативний і технічний персонал. Майже всі вони - жителі Славутича.

Юрій Фомічев, міський голова Славутича:

Та зміна, яка заїхала на станцію 23-го і мала повернутися 24-го додому, залишилась на найбільшу зміну в своєму житті. І ці люди утримували усю інфраструктуру Чорнобильскої АЕС. А вона непроста. Це дуже високотехнологічний обʼєкт. Навіть не генеруючи електроенергію, а генеруючи безпеку для всього світу, вона потребує дуже детальної і ретельної уваги. 

Олексій Шелестій, працівник ЧАЕС:

І мав би змінитися о 9 ранку 24 лютого. Але по факту змінився 20 березня, через 25 діб, фактично. 

Вторгнення росіян Олексій зустрів на своєму робочому місці на території АЕС. Чоловік розповідає, чітко усвідомив, що почалася війна:

- Близько 8 ранку, 24 лютого. Тоді працівникам оголосили, що їхня зміна не приїде. І що доведеться залишатися. На невизначений термін. А вже об 11 годині - біля головної адмінбудівлі обʼєкту стояли росіяни. 

Олексій Шелестій, працівник ЧАЕС:

Буквально через пару-тройку днів вони заявили, що беруть ЧАЕС і під зовнішню охорону також. І вже на цій підставі просто вдерлися до проммайданчика, завели туди теж пару броньованих машин, заселили особовий склад в одну з будівель. І вже там жили. 

У зону відчуження окупанти потрапили через Білорусь. 

Сергій Акулінін, ліквідатор аварії на ЧАЕС:

До границы с Припятью - 12 километров. Речку перешел пантонами и ты уже здесь. Они заходили через эту часть, проходили через Припять, дорогой, которая шла в сторону Дитяток - они зашли. 

Ймовірно, рядові військові армії рф ніколи не чули про радіацію. Про небезпеку, яку становить тривале перебування на деяких ділянках Чорнобиля, вони могли лише здогадуватися. Інакше, як пояснити окопи й бліндажі на одній з найзабрудненіших ділянках АЕС?!

Сергій Акулінін, ліквідатор аварії на ЧАЕС:

И вот эти, так называемые окопы в рыжем лесу. Спрашивают, а почему они там вырыли? А потому что здесь был перекресток стратегический, который нужно было охранять. Ведь, идет техника. Очень много шло. Когда им дали по зубам под Черниговом, - они стали искать варианты, как можно было уйти. 

Один з найкритичніших моментів на ЧАЕС стався 9 березня. Станція була повністю відрізана від електропостачання, в результаті руйнування окупантами однієї з ліній електропередач на Київщині. Персонал перейшов на резервне живлення дизельгенераторами. 

Олексій Шелестій, працівник ЧАЕС:

Якщо щось би пішло не так, скажімо. Резервного плану ніякого у нас не було. Тому що всі наші інструкції передбачають, що у разі знеструмлення ЧАЕС, у будь-якому випадку, за 30 хвилин, з Києва нам мають подати напругу. 

У той же час окупанти взяли в полон усіх охоронців обʼєкту. Це нацгвардійці. Яких на той момент там було майже дві сотні. 

Наталя, родичка полоненого:

Цей місяць, березень, коли вони знаходилися в полоні на ЧАЕС, ми ще мали з ними звʼязок. Ми знали, що їх полонили, що їх утримують у якомусь приміщенні окремо. Ми сподівалися, що коли окупанти підуть, вони залишаться. Але окупанти їх забрали. 

Наталія вже більше року чекає на повернення свого рідного. Як і десятки інших - матерів, дружин, сестер і дітей службовців, яких нині утримують за межами України. 

Загалом у полоні опинилися 169 нацгвардійців. 37 - вдалося повернути додому під час кількох обмінів. 

Юрій Фомічев, міський голова Славутича:

Вони не могли протистояти армії з танками, з сотнями танків, з тією зброєю, яка у них була. Протоколів, як протидіяти танкам - немає. Ну немає їх. Ніхто не уявляв, що в сучасному світі таке можливо. 

Російські війська вийшли з території АЕС 31 березня. Паралельно, займаючись мародерством. Вони розікрали комп'ютери, кавоварки, чайники та компʼютерну техніку дослідницьких лабораторій у зоні відчуження. Робота із підтримання безпеки на ЧАЕС - триває. Працівники перейшли на вахтовий, двотижневий метод роботи. Тепер вони автобусами долають по 350 кілометрів, щоб доїхати до Чорнобильскої АЕС.