Герой з прапор Юрій Гайсан розповів про зустріч із Президентом, про втрати й успіхи на фронті [ Редагувати ]
Російські бійці - брудні, мов свині, ділиться боєць.
Кінець червня. Візит Володимира Зеленського на Донеччину.
Президент зупиняється на заправці випити кави. І випадково зустрічається з бійцями 92-го батальйону 107-ї бригади Територіальної оборони, які перебували там у справах. Спілкування, фото на пам'ять… Якоїсь миті один із бійців підійшов і попросив Володимира Зеленського залишити підпис на прапорі України.
А ще - на згадку про зустріч - подарував Президенту свій шеврон. Це відео Володимир Зеленський тоді опублікував на своїй сторінці, воно розлетілося соцмережами. Юрій Гайсан - це він головний герой того короткого відеоролика. Ми зустріли його у Чернівцях, коли він після запеклих боїв ненадовго приїхав додому у відпустку.
Про зустріч із Президентом, про втрати й успіхи на фронті, про те, як самі себе викривають росіяни й що допомагає нашим захисникам триматися - наш герой розповів Ользі Лучек.
Бахмут! Спустошене і понівечене війною місто.
Юрій - щойно звідти. Позаду - понад рік потужних боїв із ворогом. Зараз - кілька днів відпустки. Ми зустрілися в одному з парків у Чернівцях - Юрій саме гуляв із донькою та дружиною.
Військовослужбовець із позивним "Хасан". На війну пішов, сказавши рідним, що отримав повістку. Насправді ж - то був добровільний крок. Хоча до початку повномасштабного вторгнення росіян наш герой був далекий від військової справи. Східний фронт. Там швидко отримуєш бойовий досвід, каже Юрій.
Юрій Гайсан, військовослужбовець:
Буквально сьогодні спілкувався з хлопцями й кажуть, що цілу ніч там по них відпрацьовував снайпер, не тільки артилерія, снайпера працюють, дуже небезпечно, находячись тут зараз переживаєш за кожного, бо за 16 місяців, що разом, кожен став дуже рідним і щонайважче там, коли ти втрачаєш близьку людину, яка буквально там з тобою спілкувалася пару годин і чуєш звістку вже немає. Дуже важко. Багато кого привозять, хочеться попасти до кожного на кладовище, по можливості приїжджаєш і в першу чергу їдеш на кладовище. Дай Боже, щоб кожен зміг повернутися.
Російські бійці - брудні, мов свині, ділиться боєць. Але нам то лише на руку. Купи непотребу, які рашисти утворюють на позиціях, стають для наших захисників орієнтиром.
Юрій Гайсан, військовослужбовець:
Смітять постійно, ми злітаємо коптером і бачимо, ага, купа сміття від сухпаїв, від якихось пляшок, дивимося на другий ранок там ще більша купа сміття, всьо, значить вони там є, відпрацювали там.
Втім і ворог неабияк тисне. У боях за Бахмут знищено чимало нашої техніки, каже боєць. Евакуаційний транспорт і дрони - це те, що треба його підрозділу у першу чергу.
Юрій Гайсан, військовослужбовець:
У нас перед цим був дуже щільний обстріл, нам знищили три автомобілі, деякі ми змогли відновити, деякі не вдалося, зараз потребуємо пікапа, квадрокоптери, ми постійно там літаємо, за буквально короткий термін ми вже 5 втратили, працюють ворожі реби, просто він не слухається і летить собі у свою сторону, а очі - це наше життя, постійно моніторимо, чи є в тій посадці там ворог, чи ні, чи ми можемо далі просуватися, чи ні.
Іти вперед! Гнати ворога якнайдалі від України! Думка, яка дає віру у нашу перемогу під час найпотужніших протистоянь - каже Юрій. Розповідає нам те, чим до цього навіть із рідними не ділився.
Юрій Гайсан, військовослужбовець:
Находились в одному населеному пункті, я це розказую, а батьки не знають, бачите, вже дізнаються, по нас відпрацьовувала ворожа артилерія, ну так получилося, шо прилетіло по нас, у двох метрах снаряд розірвався. Слава Богу осколкових поранень немає, контузило, але слава Богу шо так.
А на цьому відео - бойова товаришка військовослужбовців підрозділу на кличку Байра. А ось її 11 малюків. Зайвий клопіт - сказали б скептики. Майбутні воїни - жартує Юрій.
Втім уся країна дізналася про Юрія завдяки ось цьому відео. Випадкова зустріч із Президентом десь на заправці. Боєць розповідає нам деталі тієї зустрічі.
Юрій Гайсан, військовослужбовець:
Приїхали заправити авто, докупити якісь омивачі, бо постійно використовуємо, і під'їхав транспортний засіб, побачили виходить Президент, з нами привітався бажаю здоров'я усім, всі відповіли бажаємо здоров'я, він зайшов на заправку придбати собі каву, там було дуже багато військових, потиснув руки, у мене був з собою прапор мій бойовий, там побратими всі мої розписані, підійшов, не відмовив, кажу хотів аби ви мені розписалися, каже без питань, у мене був шеврон, який постійно зі мною дуже довгий час, дуже крутий і я вирішив його подарувати, він сказав дякую, дуже круто.
Та найщасливіші миті - це коли поруч його найдорожчі в житті дівчата.
Юрій Гайсан, військовослужбовець:
Тут от з доцею, доця мене не відпускає, постійно зі мною, лиш каже: я з татом.
Світлана, дружина Юрія:
Постійно переживаєш, хвилюєшся за його життя, за його безпеку, де вони находяться, ці новини постійно, чекаєш дзвіночка, шо все добре, складно, але в мене є підтримка, якби не донечка, я не знаю, вона дуже сильно мене підтримує, розряджає, так само як і нашого татка, надихає його, стараємося підтримувати його як можемо.
Про все, що нині відбувається на фронті, Юрій не може розповідати багато. Але навіть із того, що ми почули, стає зрозуміло - завдяки таким, як наш герой, ми впевнено рухаємося до перемоги.
Юрій Гайсан, військовослужбовець:
Просять тишу, значить ми будем дотримуватися тиші, але позитив є.
