Гуляйполе у руїнах: як живе місто на лінії вогню [ Редагувати ]
Місто, яке росіяни перетворили на руїни. Щонайменше 70% прифронтового Гуляйполя зруйновано. Такі дані наводять надзвичайники, які несуть службу в незламному місті. Вони майже щодня виїжджають гасити пожежі, що виникають після обстрілів. Допомагають рятувальники й місцевим жителям. Більше про життя на лінії вогню - у сюжеті.
Міномети, артилерія, РСЗВ, КАБи. Все, що в них є, все летить до нас в місто.
З усієї цієї зброї росіяни щодня накривають вогнем прифронтове Гуляйполе. Останнім часом обстріли стали сильнішими, - розповідає рятувальник Владислав. Чоловік - разом зі своїми колегами - щоразу виїжджають на ліквідацію наслідків ударів. Від ворожих прильотів у місті - десятки пожеж одночасно.
Владислав Пандяк, начальник караулу 15-ї державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Запорізькій області:
Хати, надвірні споруди, суха трава, чагарники, очерет - все горить, доходить до будівель, ми виїжджаємо, допомагаємо людям. Зараз дуже тяжко це все робити ще й під обстрілами, пожеж буває кожен день по-різному, зараз ще і такий час, що ще і вітер.
Місяць тому вогонь знищив історичну споруду місцевого музею. Спалахнуло після чергового обстрілу. Владислав згадує: малим любив ходити сюди на екскурсії. Тепер від будівлі лише каркас. Місто нині зруйноване на 70 відсотків.
Владислав Пандяк, начальник караулу 15 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Запорізькій області:
Дуже тяжко, дуже багато спогадів, проїжджаєш, сльози навертаються на очах.
Чимало людей втратили житло та виїхали з Гуляйполя. Ті, хто лишився, ховаються від російських атак у підвалах своїх будинків. Кажуть, за два з половиною роки не раз після прильотів доводилось відновлювати хати.
Лідія, жителька Гуляйполя:
Тріщини отакі у стінах, отак бери, руку закладай у стіну, покрівля розбита, вікна вибиті отак. І мені 72 роки, що я можу вже побудувати? - А чого не їдете, не хочете? - А куди я поїду, хто на мене чекає, де?
Попри обстріли та комунальні незручності виїжджати готові не всі гуляйпільці. Вижити у прифронтовому місті допомагають волонтери, які передають гуманітарку. Хліб та воду доправляють рятувальники. Владислав саме наповнює діжку технічною водою.
А пані Інна навпаки вирішила не наражати своє життя на небезпеку й евакуювалася з Гуляйполя. Нині вже облаштувалась в іншому населеному пункті, трохи далі від вибухів. Каже: на переїзд наважилася ще весною 22-го після чергової ракетної атаки. Тоді рвонуло неподалік її дому.
Інна, волонтерка, переселенка з Гуляйполя:
Знесло один гараж, і бус волонтерський розбило, і ми просто зібрались й виїхали, ми розуміли просто, що ми просто більше тут поможемо, чим ми там ляжемо, а страшно, страшно, бо ти маєш дітей, і діти тобі колись сказали: не забувай, що ти тепер залишилась одна в нас.
Жінка працює у їдальні та продовжує свою волонтерську справу, яку почала ще 2014-го. Необхідними речами допомагає передовсім фронтовикам.
Інна, волонтерка, переселенка з Гуляйполя:
Я вам скажу, там потрібна допомога, кожен має розуміти, що це і наша війна, це не є війна солдата, який в окопі. І вони не мають відчувати того відчуття, що раз ти там, то греби сам.
Покинути розбиту хату в Гуляйполі довелося і рятувальнику Владиславу. Люди, з якими ми поспілкувались, кажуть, бачити місто у руїнах боляче. Але впевнені: під час війни опускати руки не можна.
