Переселенці з Донеччини відкрили фотостудію на Київщині [ Редагувати ]

Вони відчиняють двері своєї нової фотостудії.

Це моя студія. Вона невелика, але дуже затишна, наскільки я бачу це по фотографіях. Для душі, ця моя студія, вона як віддушина. Бо я вкладаю любов, я вкладаю сюди багато уваги, багато теплоти, кожен декор.

Ірина, Віктор та двійнята Аня й Максим. Родом з Донеччини. Віктор у минулому військовослужбовець. Боронив батьківщину ще за часів АТО.

Ірина мала у Дружківці власну фотостудію.

Ірина Карпенко, вимушена переселенка з Донецької області:

Я побачила дуже багато військових, котрі в нашому місті були, побачила, що до них приїжджають родини, дружини. І думаю, а чому б не зробити там, у нас у Дружківці, фотостудію. Я зрозуміла, що мені подобається їх фотографувати, саме діток, ці емоції, ці ось такі якісь моменти яскраві.

Та ситуація на фронті лише загострювалася.

Віктор Карпенко, вимушений переселенець з Донецької області:

Після 22 року почалися постійні обстріли, постійні авіанальоти, КАБи, РСЗВ постійно працювали, але артилерія не діставала. Зараз під Часів Яр підходять дуже близько, і вже може і артилерія далекобійна.

Донька подружжя - дитина з інвалідністю, потребувала лікування. Пів року тому Віктору довелося повернутися до цивільного життя, Ірині - попрощатися з улюбленою справою та прямувати до безпечніших територій.

Віктор Карпенко, вимушений переселенець з Донецької області:

Я прийняв це рішення, що потрібно було допомогти сім'ї, виїхати, вивезти їх, зробити процедури, звернутися до лікарів.

Сім'я перебралася до столиці, оселилася у передмісті. Спершу адаптуватися до нового життя було складно. Але згодом вирішили спробувати вдруге. І почати власний бізнес уже тут, на Київщині.

Ірина Карпенко, вимушена переселенка з Донецької області:

Коли я сюди приїхала, я зрозуміла, що то моя справа, що вона, як третя дитинка. Я туди вклала душу, довго ходила дивилась приміщення, довго наважувалась на відкриття, і в один момент чоловік каже: давай, ти мрієш про це, я бачу, що ти цим гориш, що тобі хочеться, що ти сумуєш.

Знайшли та облаштували приміщення - воно схоже на те, що було в рідній Дружківці. Ірина каже: тепер власна справа стала для неї ще й терапевтичною, адже допомагає абстрагуватися від жахіть війни.

Ірина Карпенко, вимушена переселенка з Донецької області:

Така сама ялинка, такий саме диванчик, я щось схоже з цим шукала і щось, знаєте, як своє рідне, частинка рідного. Я бачу емоції відвідувачів. Тобто, ці посмішки, реакції дітлахів, які сюди приходять. І я якось наповнююсь цим. І вже ніби забувається щось погане.

Карпенки мають плани розширювати свій бізнес. Упевнені, це їхній власний, нехай і невеличкий, внесок в економіку держави. А отже, ще один маленький крок до перемоги.