Вийшов з пекла і не зламався: як морпіх "Манул" вижив під обстрілом [ Редагувати ]

Він був на вишколі у Великій Британії, отримав право носити берет морпіха, зазнав поранення, але продовжує нищити ворога на фронті. Наше інтервʼю з військовослужбовцем 505-го окремого батальйону морської піхоти за позивним "Манул". Про його бойовий шлях, мотивацію захищати рідну землю, а ще про любов до котів - дивіться.

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Вітаю, пане Руслане! Дякую, що знайшли час завітати до нас.

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Добрий, дякую.

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Почати я б хотіла із запитання про військову підготовку. Ви пройшли навчання не лише в Україні, а й у Великій Британії, де опановували навички гранатометника. Розкажіть, будь ласка, про британський вишкіл: чим він відрізнявся, які ключові знання та навички ви там здобули?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Ми коли тільки приїхали, вони нам зразу дали зрозуміти, що не тільки ми будемо в них навчатись, вони в нас теж будуть переймати досвід, тому що їм дуже багато чого цікаво було, як саме бойові дії коли відбуваються, вони декілька таких нюансів і дуже таких хороших від нас перейняли. Тобто взагалі я дуже задоволений навчанням у Великій Британії. Курси максимально класні, вони дуже насичені. Тобто з 45 днів, що ми там знаходилися, ми були в таборі в самому, але приїхали-поїхали, приїхали-поїхали. Тобто там дуже багато полігонів, вони всі максимально, скажімо так, наближені до реальності. В нас там і танки підганяли, тобто техніка була завжди, холості набої, тобто все було. 

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Ваш бойовий шлях пролягав через Курахівський напрямок, чи могли б ви, в межах дозволеного, поділитися спогадами про ці бойові завдання?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Це був виклик, дуже серйозний виклик, і для морської піхоти, і для ЗСУ. Коли ти попадаєш в таку ситуацію, де просто кожна секунда йде на відлік, на боротьбу за життя, на все, там це максимально висвітлює людей, і от можна одразу сказати, хто буде йти до кінця, хто може там трошки стопнеться, але потім теж треба розбуксовуватись. І зрозуміло, що задачі були дуже-дуже складні. 

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Можливо, був епізод, який найбільше закарбувався в пам'яті?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Коли ми з розрахунком, попри мінометний обстріл, який просто лупасить по нашому квадрату, і ми між деревами отак от, ми просто до гранатометного комплексу, ми добігали, я не пам'ятаю скільки, десь 300-350 метрів добрих ми пробігли. Тобто ми там десь залягли, десь засіли. Ніхто не відмовився. Всі бігли один за одним, всі один одного прикривали, і дивилися так, щоб якщо був прильот, то ми хоча б могли десь зафіксувати його. І під таким же мінометним обстрілом ми бігли назад у свою схованку, тобто, де треба було перечекати цей обстріл. Оцей момент мені запам'ятався найбільше. 

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Ви на службі з серпня минулого року. Розкажіть, що саме стало тим вирішальним моментом, який змусив мобілізуватися саме тоді?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Вже просто коли бачиш ці обстріли, оце все, ти розумієш, що твоя дитина буде декілька годин проводити в укриті, він звідти не вийде, і діти взагалі не повинні так не те щоб проводити час, а взагалі жити. Тобто це якось дуже дико.

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Ваша родина певний час перебувала в Італії, шукаючи прихисток від повномасштабної війни. Але зрештою таки повернулася до України. Розкажіть, чи вплинуло це рішення на вашу мотивацію на фронті?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Я взагалі дуже наполягав на тому, щоб вони повернулись назад. Вони коли повертались, ще в Києві самому не було так спокійно-спокійно. Життя людей дуже сильно залежить від цього. Це їх моральний стан, фізичний стан. І багато ще було такого, що почали люди поступово ще доповертатись. Тобто, знайомі, рідні, близькі, родичі. Тобто ці люди трошки знизили рівень загрози для себе, мабуть. І от потроху-потроху вони, дехто зайнявся волонтерством, це я знаю. З моїх знайомих особисто. Хтось просто працює. Взагалі так, повпливало. Тому що я дуже хотів і зараз хочу, щоб моя дитина та й не тільки моя, вони жили реально в нормальному житті, в мирі.

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

На жаль, війна не обійшлась без поранення для вас. Розкажіть, за яких обставин це сталося?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Нам треба було цю позицію поміняти. І от в момент цього відходу, я не пам'ятаю скільки їх було, там їх було декілька, вони прилетіли як якісь такі рої, таких дуже-дуже злих, чи дронів, чи ос, щось таке. І вони нас просто закидали скидами. Я отримав маленький уламок в ліве око і в нижню частину стегна зайшов трохи більший уламок. Я там намагався своїми силами якось, я думав, може там якийсь камінець потрапив, чи ще щось. А коли мене відвели до офтальмолога, вона каже, так у тебе там мікроуламок, він маленький, але він дуже гострий. Тобто, він міг поранити ще далі.

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Нещодавно ви здобули право носити берет морського піхотинця. Що для вас особисто символізує цей берет?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Для мене це дуже велика відзнака. Там ставиться багато викликів особисто для себе, це і підготовка повинна бути дуже хороша, і моральна, і фізична. Воно і цікаво, і водночас для тебе так, як перевірка. Я для себе вважаю, що я пройшов цю перевірку і мені це сподобалося.

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Ваш позивний "Манул". Чому саме ця рідкісна дика кішка?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Я дуже-дуже-дуже, прям дуже обожнюю котів. У мене з ними є декілька історій цікавих таких, і на бойових з ними ж теж. Дуже багато є відосів, де з військовими коти там живуть в бліндажах, все інше. Мені чим сподобалася саме ця кішка, вона одна пережила, по факту, дуже багато часу з людьми. В неї є декілька особливостей, яких немає в інших котів. У них круглі зрачки, вони дуже хижі, в них дуже багато витривалості. Манул - це майстер маскування. І взагалі отак подивитись котик, як котик, але його не можна приручити.

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Ви маєте сина. І для багатьох військових саме родина є головною мотивацією на фронті. Що особисто вам додає сил у найважчі моменти, і що допомагає не втрачати бойовий дух?

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

Я завжди дуже багато думаю про те, як я повернусь, коли я повернусь. Я буду постійно із сином. Я буду максимально йому приділяти увагу. От коли я його чую, в мене моментально піднімається настрій. Тобто, в мене дитина ще займається на піаніно. Він ходить в музикальну школу. І я його періодично прошу, щоб він мені зіграв. І ці записи мене дуже теж мотивують. Воно якось піднімає і бойовий дух, і сенс життя повертає. Діти, так, вони дуже-дуже мотивують нас. Для того, щоб ми не те, що не здавались, а ми просто знаємо і для кого ми боремось, і заради чого.

Вероніка Ведмецька, кореспондентка:

Я вам дуже дякую за цю розмову.

Позивний "Манул", молодший сержант 505-го обМП:

І вам теж дякую.