20 км до фронту: як виживає Межівська громада під канонадою [ Редагувати ]
Примусову евакуацію оголосили з трьох громад Синельниківського району, що на Дніпропетровщині. Мова про Великомихайлівську, Маломихайлівську та Межову. Передусім це стосується родин з дітьми. Наша знімальна група повернулася з Межівської громади. До лінії бойового зіткнення близько 20 кілометрів. У населених пунктах не вщухають звуки канонад. Чим і як живуть люди, чи планують виїжджати? Далі у матеріалі.
Українські військовики намагаються знешкодити ворожий безпілотник. Їх російська армія на Межову запускає десятками.
Валентина - жителька селища Межова:
Раніше цього не було, а зараз почали дрони літати, і ми вже боїмося. Я сама потрапила під дрон, і швидко велосипед кинула - і в кущі. Коли він далі...
Дронами окупанти цілять по цивільній інфраструктурі громади. Одне з останніх влучань – дитячий садок. За попередніми даними, ворог застосував "Молнію-2". Дошкільний заклад розбитий ледь не до фундаменту. Вистояли лише фасадні стіни. Усередині потрощені кімнати, а в них - меблі.
Валерій Романій - завідувач сектору з питань цивільного захисту при виконавчому комітеті Межівської селищної ради:
Зруйнований садочок, на жаль, можна так сказати, що він не буде працювати.
З наближенням фронту безпекова ситуація ускладнюється - констатує селищний голова.
Володимир Зражевський – голова Межівської селищної ради:
Саме така критична місцевість – це село Іванівка та Новопідгородне, де на сьогодні кількість FPV-дронів перевищує кількість людей. А, на щастя чи на жаль, люди там продовжують жити.
Шолом, бронежилет та автівка оснащені РЕБ-системами.
Так пан Володимир супроводжує гуманітарну допомогу і працівників екстрених служб.
Володимир Зражевський – голова Межівської селищної ради:
Ми - цивільна адміністрація, ми - орган місцевого самоврядування, ми не військові взагалі. І сьогодні навіть прописати це офіційно, що я людину змушую їхати на територію, де на сьогодні небезпечно - в мене немає таких повноважень. Я не можу цього дозволити. Сьогодні я відповідаю сам за себе.
У Межівській громаді нині близько 14 тисяч жителів. Попри обстріли функціонує уся інфраструктура. А ще прихисток тут знайшли переселенці, у громаді їх понад 6 тисячі. Маргарита з Вугледара. Сюди з родиною і батьком з інвалідністю евакуювалася ще у 22-му. Тепер думає про черговий переїзд.
Маргарита – переселенка:
Так от, це ж не можна виходити, я ховаюсь у хату, бо не дай Боже, вони щось скинуть - якийсь ось такий осколок у голову і все. А що чекати, поки розіб’є хату? Я батька витягну звідти. Чоловік поки працює, поки сидимо.
Пані Тетяна – керівниця місцевого ЦНАПу, теж немісцева. Раніше жила у Новопавлівській громаді, росіяни рівняють її із землею КАБами.
Тетяна Бондик – керівниця центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Межівської селищної ради:
Дуже важко про це говорити. 19 квітня був зруйнований мій будинок. Але ми на даний час знайшли прихисток у Межівській громаді.
Тепер більшість відвідувачів ЦНАПу такі самі переселенці - каже керівниця. Пані Анастасії - 74. Вона теж з Новопавлівки, ледь не весь вік звікувала у рідній хаті. Та мусила її покинути.
Анастасія – переселенка:
Немає нічого: ні аптеки, ні магазину - немає нічого. Оце ж боїмося, бо почало ж і тут. Наче спочатку було нормально, а тепер щось знову - і стріляють, і гепають. Я боюсь, тремчу.
До лінії бойового зіткнення близько 20 кілометрів. Звуки канонад не вщухають ані на хвилину. Обов’язкової евакуації поки не оголошували, тому в громаді намагаються забезпечити місцевих усім необхідним. Та селищний голова закликає кожного: дбати про свою безпеку.
Володимир Зражевський – голова Межівської селищної ради:
Ну, 3 кілометри у нас - це від кордону до крайнього населеного пункту, в якому на сьогодні залишилося 100 осіб ще. Ми намагаємося людям доносити, що необхідно приймати рішення - і, мабуть, необхідно евакуюватися. Або хоча б тимчасово призупинити свою діяльність і якомога менше перебувати на вулиці.
Люди виїжджати наразі не поспішають і вірять в наших оборонців - зізнається пані Віра. Жінку ми застали за доглядом клумби.
Віра – жителька Межової:
Займаюсь тим, що мені до вподоби. Ось бачите: риюсь у квітах...
І одразу запрошує на подвір'я. Вхід у хату прикрашають вазонки, а поряд кущі півоній та троянд.
Вони тільки починають цвісти. Вони відцвітають, але будуть викидати такий ось цвіт - і знову цвітуть. І вони цвітуть ціле літо й осінь.
А ще жінка має 6 соток городу. Не приховує: коли чує канонаду - лячно, а наліт ворожих дронів перечікує в хаті. Попри все, покидати домівку не готова.
Віра – жителька Межової:
Як по правді сказати, то ми ще не бачили такого горя, щоб летіло, щоб горіло, щоб ми тікали. А ці звуки, ну, нехай летять. Я вже розрізняю, де КАБи, я розрізняю, де наша артилерія, я розрізняю, де летить ось той... Так що я нікуди не збираюся їхати.
