Шлях назустріч людям [ Редагувати ]

Славу людині приносять добрі справи, невтомна праця, чисті думки. На перший погляд, праведне життя прожити не так вже й важко. Насправді ж - це величезний подвиг. Подвиг чернецтва, подвиг старцювання.

Віталій Дерев'янченко, голова Лишнянської сільради: "Знаете, вот бывает человек, профессия у него, и она как бы клеится, так и здесь. Чем-то бы он другим занимался, насколько я знаю, он заканчивал сельхозакадемию, так это не для него. Церковь - это для него".

За православною приказкою, не стоїть село без праведника, а тим паче - без храму Божого. У Макарівському районі на Київщині є село Лишня. Зовні - найзвичайнісіньке. Хіба що назва в нього якась недоладна. Мабуть, щоб якось виправити цю ваду, Господь і позначив село своєю благодаттю - населив його людьми добрими та щирими.

Сім років спливло, відколи у Лишні вперше з'явився молодий священник-чернець. Послали його сюди з Києва - підносити православ'я та зміцнювати віру. Та виконувати чернецький послух практично було ніде: замість церкви - напівзруйнована сільська крамниця, а про власну келію годі й мріяти. Та й майбутня паства попервах позирала на прибульця сторожко, з недовірою. Але він зумів її зламати.

Йому повірили у Лишні. Зрозуміло - не все було так просто. Авторитет потрібно заслужити. Ще набагато складніше - завоювати людську любов. "На все воля Божья", - каже ієромонах Філарет і кожен день, рік у рік робить свою святу справу.

Тетяна, прихожанка: "У батюшки дар від Бога. Наскільки він відчуває кожну людину. Доносити слово Божиє. Якщо воно вже попаде сюди, то його не можна звідси пропустити крізь вуха. Настільки, що коли вже ввечері згадуєш батюшкіни слова - думаєш сама собі, наскільки він понімає кожну людину".

Нині, коли у Лишні вже стоїть церква, а на службу Божу люди сходяться з усіх околиць, - здається, так було завжди. Насправді ж цьому передував довгий шлях - шлях назустріч людям.

Другого січня за старим стилем і 15-го - за новим весь православний світ вшановує пам'ять преподобного Серафима Саровського. Серафим - ім'я для священнослужителів доволі звичне. Три з половиною роки тому відійшов у вічність мудрий старець, схимник Серафим - настоятель Свято-Духівського скиту Києво-Печерської Лаври. Подвижник, який понад шістдесят років віддано служив Богові.

Ієромонах Філарет, отець-настоятель: "Мне хотелось бы быть его духовным преемником, хотелось бы исполнять то, что благословил батюшка. Я стараюсь это делать - не знаю, насколько удачно это получается. Во всяком случае, я могу сказать, что отец Серафим научил меня по-новому смотреть на жизнь, научил меня никогда никого не отвергать. Он часто любил повторять евангельскую фразу: "грядущего ко мне не иждено вон". То есть того, кто приходит ко мне, я не могу от себя отбрасывать".

Сотням і сотням людей чернець був духовним наставником. Його старенький намолений храм на Троєщині у Києві завжди вражав зворушливим затишком та піднесеною духовною атмосферою. Багато для кого Скит був другою домівкою. Там хрестили, вінчали, відпускали гріхи, любили й прощали. У тих стінах кілька років життя провів і отець Філарет.

Ієромонах Філарет, отець-настоятель: "Я знал о том, что отец Серафим является человеком необычным, что у него живет много котиков, собачек, что он является щедрым человеком, но как бы внешне его поведение отличается от поведения других людей и священников. Он, как мы говорим, юродствовал. Т.е. иногда скрывал во внешнем, непонятном, те качества, которые ему были присущи. На чем сизиждется душа монаха-священника".

Кажуть, мудрість приходить з віком. Та в душ пастиря часу на чекання немає - його самого очікують щодня й щогодини. Чекають його тихого, але твердого слова, лагідного усміху, доброї поради. У Макарові - райцентрі - настоятель Лишнянського храму буває не рідше, як раз на тиждень. На місцевому телебаченні в нього - ціла година ефіру. І з цим, треба сказати, отець Філарет зовсім непогано дає собі раду.

Юрій Вареник, директор телекомпанії "Авіс": "Це одна з передач, яка має самий високий рейтинг серед глядачів в районі. Коли вийшла перший раз ця передача в ефір, пішли дзвінки з проханням навіть надати матеріали для перезапису".

Ініціативу священика рік тому тут радо підтримали. Програма "Поверни собі храм" щоразу збирає біля телевізорів і старих, і малих. Та й самі телевізійники вважають, що розповіді про церковні свята, про святі місця та ченців-подвижників примушують замислитись про вічні істини, про те, чого нам так бракує у нашому сповненому повсякденних турбот житті.

Юрій Вареник, директор телекомпанії "Авіс": "Кожна людина на своєму місці, як то кажуть, повинна посадити дерево. Я вважаю, що це мабуть моє дерево невеличке - принести якусь користь. Мабуть саме такі передачі приносять найбільшу користь людям".
Мабуть, це і є саме те, чого не купиш ні за які гроші. Щирі слова вдячності у відповідь на щедрість душі та безкорисливе служіння Богові й людям. "Наш учитель", - так називають його у Лишні. І він дійсно став їм учителем.

Ніна Моргуненкова, директор лишнянської середньої школи: "Перше, що мені дуже сподобилося, що він завжди пам'ятає, коли діти хочуть отримати подарунок. І він робить цей подарунок, робить це свято. Таким, щоб вони його запам'ятали. Запам'ятали назавжди. Турбується про те, щоб діти були духовно багатші, щасливіші. Він зараз є головою піклувальної ради нашої школи. Дарує дітям не тільки цукерки, не тільки зустрічі з добром, таким, знаєте, щедрістю, милосердям, взаєморозумінням. Він їм дарує такі години, які їм запам'ятаються, мабуть, назавжди".

Для найсумлінніших прихожан Лишнянської церкви отець-настоятель проводить таку собі групу продовженого дня: під його керівництвом діти пізнають закон Божий, а батьки спокійні: тепер їхні чада навряд чи скривдять слабшого за себе. Адже тут їх навчають жити у мирі й злагоді, вчать любові й добра.

Ієромонах Філарет, отець-настоятель: "Каждый человек, прежде всего, личность. И личность любого человека уважает Господь Бог, и мы тоже должны уважать личность. Суть настоящего духовника не в том, чтобы он сформировал человека, который к нему подошел, как себе подобного. Духовник должен рассмотреть все то доброе, что в нем есть, тот образ Божий, которым является каждый человек. Священник-духовник должен дать возможность всему тому доброму максимально развиваться".

За учнем мудрого київського старця пішли люди. Більшість прихожан Свято-Духівського Скиту стали регулярно вчащати до маленької лишнянської церкви. Адже хто має істинну віру - не потребує пишноти й помпезності красенів-соборів. Головне у храмі - Святий Дух.

Катерина, прихожанка: "Традиції перешли в Лишню, і батюшка став нашим духівником замість отця Серафіма. І так потихеньку ми так звикли, як-то вже відчуваємо, у нас така родина сплочена, дружня. Навіть раніше у Скиту ми не відчували такого".

І сьогодні у Скиті на околиці Києва є люди, хоча церква офіційно вважається закритою. Вірні приходять на могилу старця, щотижня тут правляться служби й молебні, часто приїздить і отець Філарет. Отже, попри все, життя тут не вщухає, і люди сподіваються дочекатися, аж храм отримає друге народження.

Ієромонах Філарет, отець-настоятель: "Любой человек испытывает угрызения совести тогда, когда он творит какие-то неблаговидные поступки. Мы говорим о том, что совесть - это голос Божий, весть свыше. Через совесть, а, безусловно, у каждого есть этот духовный орган, Господь говорит что-то человеку. Есть люди, которые заглушают в себе голос совести, но совесть подсказывает нам, что мы должны делать и как поступать. Апостол Павел говорил, что язычники, люди, не знавшие Христа, будут судимы по закону совести, что через совесть Господь с человеком общается".

Ніщо людське у цьому світі нам, мирянам, не чуже. І добре, що за нас є кому помолитися. А от душпастиреві його помилки можуть коштувати дорого. Тож не розслаблюється він ані на свята, ані в будні. Надто велика відповідальність лежить на ньому - але своя ноша, як то кажуть, додолу не гне. У чернецтво він прийшов не зопалу - це був добре обміркований крок, свідомий вибір на користь нас, грішних. Вибір на користь Бога.

Тільки Господь знає, кому з нас що відведено у цьому житті. Радощі й негаразди не оминуть нікого. Адже, так чи інакше, всі ми - грішники. Проте є в світі сила, здатна подолати будь-який біль. Сила на ім'я християнська любов.

Ієромонах Філарет, отець-настоятель: "Священник остается человеком, имеющим какие-то свои слабости, может быть не всегда благочестивые наклонности, но он как никто другой должен бороться со всем тем негативным, что в нем есть. И эта борьба священника с его личными грехами может потом другим людям помочь воцерковиться, прийти в церковь, познать Бога. Если мы желаем войти в церковь, мы должны помнить, что людей идеальных нет. Которые живут и не ошибаются, живут и не совершают прегрешений. Безусловно, мы, священники, должны иметь всегда то болезнущее сердце, которое мы должны отдавать Богу и ближним. И дай Боже, чтобы мы научились это делать, дай Боже, чтобы все наше служение было служением живой, истинной, хрупкой, но настоящей любви".