Як правоохоронцi вiдзначають своє професiйне свято? [ Редагувати ]

У суботу своє професiйне свято вiдзначили працiвники мiлiцiї. Щоправда для багатьох iз них цей день мало вiдрiзнявся вiд буднiв. Злочинцi на червонi дати мало зважають. А обов'язок охороняти спокiй спiвгромадян нiхто не вiдмiняє. 

Володимир Соцький працює дiльничним у Печерському районi столицi з 1994-ого року. Зараз вiн вже старший дiльничний: у нього в пiдпорядкуваннi ще чотири iнспектори. За iнструкцiями МВС кожен дiльничний вiдповiдає за територiю, де проживають 4 тисячi мешканцiв. Фактично ж ця цифра у пiвтора рази бiльша.

Володимир Соцький, старший дiльничний: "Тут в мене 6 навчальних закладiв. Це технiкуми, академiя, вiйськова кафедра, Суворовське училище. Студенти - з ними легко находити спiльну мову через керiвництво. Як правило, це молодi люди, охота їм, щоб душа розвернулася. На другий день поспiлкувався iз керiвництвом, особа визнає свою провину i бiльше цього не робить".

Кожного свята пiдлеглих майора Соцького забирають на патрулювання та охорону масових заходiв. I старший дiльничний лишається на територiї сам. 

Володимир Соцький, старший дiльничний: "Чому вирiшив стати дiльничним? Важке запитання. Не вирiшив я. Саме життя так вирiшило. А коли попробував - першi пiвроку дуже важко було, а далi своєю чередою навчився працювати".

Теперiшня робота дiльничного дещо вiдрiзняється вiд тiєї, що була ранiше. У кожному районi робота має свої особливостi. У Печерському, наприклад, практично не лишилося п'янчуг. I не тому, що подiяли на них проникливi слова дiльничного.

Володимир Соцький, старший дiльничний: "З 94-ого року, за цей час майже весь такий контингент розселився. А викупають квартири такi, заможні люди, в принципi, проблем з ними немає..."

Проте двоє iз колишнiх iнтелiгентних людей iще лишилися. Щоправда, один не п'є зовсiм.

Є iще одна панi, але її вдалося вiднайти вже пiд вечiр. Шановна поверталася iз трофеями, щоб здати їх i отримати якусь копiйку. Так виглядає остання iз печерських могiкан, з якими колись вели запеклу боротьбу дiльничнi минулого сторiччя.

Панi знає, що вона рiдкiсна, примiтна особа, майже археологiчна знахiдка. Тому дiльничного не боїться зовсiм, iнодi навiть сперечається з ним.

Жінка: "Ты че меня достаешь? Да посмотри на меня, издеваешься? Кто это из соседей мог на меня, что сказать?"
 
Проте, коли її спитали як вона ставиться до майора, що з 1994-ого року бореться за її тверезе життя, панночка вiд надмiру почуттiв аж розплакалася.

Жінка: "Участковый? Замечательный мужик. Жена там вообще - как глянула на фотографии - Монро. Берите у него интервью. Вот замечательный человек. Никогда не беспокоит. Надо его наградить чем-то, никогда никого не обижает. Я к нему всегда прихожу душу изливаю".

Час своє бере. I єдина проблема, яку так i не вдається подолати непитущому майоровi Соцькому, - слова "я не п'ю" та "я на роботi" на день святого Миколая та день мiлiцiї люди принципово не бажають розумiти.

Журналiсти й мiлiцiонери свята сприймають однаково. Це найважчий робочий день. Пiд вечiр вже не до поздоровлень. Хочеться пiд душ та в лiжко.

Завтра буде новий робочий день. У майора Володимира Соцького вiн розпочнеться о сьомiй тридцять. А закiнчить вiн його десь опiвночi.