Луганський рок-н-рол: музика з самого пекла [ Редагувати ]
Рок-н-рол є такою пошестю, що проникає скрізь і витравити її вкрай важко. Минає час і, здається, старигань от-от має віддати Богу душу, коли знову патлаті підлітки вдягають витерті балахони з Куртом та співають Лєтова під гітару.
Навіть в еленерії розкішно цвіте-процвітає золотиста квітка… Ні, не надії - вона була останньою та вже, мабуть, сконала, а справжнісінької рок-музики. Звичайно, були свої зірки і у вільному Луганську. Широко відомі у вузьких колах.
З середини 2000-х на теренах Луганщини працювало кілька рок-клубів, зокрема, власне, Луганський обласний Рок-клуб, а також "Хот Джем", засновником якого був Сергій Гоголєв, він же "Джокер".
Гоголєв, у минулому топ-менеджер компанії "Три козака", намагався стати й рок-зіркою, й продюсером, й навіть кінорежисером, але свідомій частині луганчан запам’ятався, як поплічник одіозного луганського комуніста Спиридона Кілінкарова.
Бували й сякі-такі фестивалі, а гуртів у якийсь момент стало так багато, що концерти були чи не кожного тижня. В ефірі радіо "Пульс" наживо грали музиканти. Той же Гоголєв відзняв десятки кліпів (втім, не безкоштовно) для місцевих гуртів.
Не оминула луганських музикантів чаша підліткових хвороб: хеві-метал, "альтернатива", емо, прости Господи. Перехворіли, як вітрянкою. Щоправда, з ускладненнями...
І, за виключенням вервечки гуртів, які по пальцях перерахувати можна, ні на що справжнє ми не спромоглися. Бо весь час імітували свій рок-н-рольний оргазм, гучно, але страшенно фальшиво волаючи.
Та, в гонитві за модою, геть забули про головний принцип рок-музики, який можна коротко означити цитатою з пісні луганського гурту: "Быть, а не казаться". У переважній більшості своїй ми саме скидалися. За виключенням кількох оригінальних, але до сліз маловідомих бендів.
Виникає цілком резонне питання, а чого взагалі піднімати цю тему, кому вона має бути цікавою, окрім хіба тих, хто безпосередньо був частиною "луганського року"? А я відповім.
По-перше, в нас на диво багато співали українською. Навіть у ватному Молодогвардійську. Або, принаймні, мали в репертуарі декілька українських пісень. Приміром, "Назад Шляху Немає", що свого часу співпрацювали з Олегом Скрипкою - вихідці з луганчан.
По-друге, еленерівський рок має всі шанси перестати бути симулякром. Бо на "республіканській" сцені нарешті з’явився справжній шок-рокер! Самобутній і багатогранний! Ім’я йому дядя Джо. Він же - Андрій Єрмолов. І цим дядьком справді можна дітей лякати.
Дядя Джо ще у довоєнні часи знімався у вищезгаданого Гоголєва та був власником невеличкого клубу, де грали місцеві гурти. А славу здобув, загримівши за грати за звіряче вбивство двох людей. З расчлєньонкой, все як годиться.
Останні півтора року всім було якось не до музики. Між тим, як повідомляла Дуся, "революційна влада" дядю Джо навесні звільнила. Подробиці звільнення мені не відомі і, з рештою, не важливі.
У сюрреалістичному світі еленерщини можливо все. Зараз Єрмолов завів пісню "мама, я нє віноват" і від всього відхрещується. Звичайно. Він, бачте, великомученик, якого кляті укропи кинули за грати, кинули, що називається, ні за шо.
Сп’янілий від волі й власної безкарності, дядя Джо перетворився на такий собі рупор еленерії. І сповідує руській мір серед "молодих незміцнілих ще душ" за допомогою святого руського слова, себто матюків, й електрогітари.
Ні, це навіть не сюр - це комікс. Комікс та й годі. І що, скажете не оригінально?
По-третє, сучасні рокери геть розгубили запал, скурвилися, втратили орієнтири. Де ідея? Де протест, питаю я вас? А у донбасян із цим все в порядку. Тут тобі й протест, й революція, й ідея, й сєрьмяжна правда жизні.
І республіка молода. І безпросвітність. І андеграунд буквально справжній - підвальний. Тож саме тут має нарешті відродитися упокоєний рок-н-рол. Фестивалі, на кшталт "Солнце взойдет" - лише початок. Ще не те буде!
За "іменитими" хедлайнерами діло не стане: в Росіюшкє ще багато неправедно забутих говнорокерів. А не тільки підстаркувата "Чичерина", кволий Самойлов та козоголосий Іван Дем'ян.
І, взагалі. Дмитру Йозефовичу Кисельову вже час перевозити "Джаз-Коктебель" до еленерії. Я навіть місце хороше підкажу: на Ісаковському водосховищі, під Перевальськом. Пляж "Профілакторій".
А от вам чудовий приклад південно-східного рок-ренесансу. Слухайте й не кажіть тоді, що не чули. Якщо в пеклі є музика, то вона має звучати саме так.
