Децентралізація: як самоуправління змінило життя поляків? [ Редагувати ]

Є таке слово, яке дуже люблять наші політики, децентралізація. Це реформа, яку почали однією з перших і якою хваляться найбільше. Проте, коли про децентралізацію говорять в Україні, це звучить поки що не дуже переконливо. Бо реформа тільки в процесі. А от у наших сусідів, наприклад, у Польщі вже можна подивитися, хто насправді виграє від самоуправління. Наш Ігор Левенок перевірив і побачив, які вигоди ця польська реформа має для українців.

На місцевих виборах у Польщі балотувалися 95 кандидатів - представників української меншини. 39 українців досягли успіху. Переважно вони стали депутатами міських та повітових рад. Втім, є серед українців навіть такі, котрі очолили місцеві польські громади.

Північно-Східна Польща. Село Свйонтки. Тут розташований адміністративний центр гміни. Тобто, об'єднаної територіальної громади. Восьма ранку. Цей чоловік поспішає на роботу. Славомир Ковальчик, 38 років. За фахом політолог. Українець за походженням. Тутешній війт, або ж голова гміни. В кабінеті поруч із прапорами Польщі та Євросоюзу український стяг.

"Мої діди були переселені в акції "Вісла"".

Славомира вже вдруге обрали на цю посаду. Гміна об'єднує невеличкі села і хутори. Щось на кшталт нашого району. Чотири тисячі сто вісімдесят мешканців. Етнічних українців близько чверті. Переважно - нащадки примусових переселенців з часів операції "Вісла" ще з 47.

"Багато з них асимілювалися, не знають мови. Після виборів люди підходили до мене й казали "я також українець", "я також українець"", - говорить Славомир Ковальчик, війт гміни.

Славомир визнає, українцям у Польщі живеться не просто. І дуже не просто - на керівній посаді. Жорсткий контроль. За корупцію - в'язниця. Втім, жодного приводу для подібних підозр пан війт не дає.

"Маю дві доньки, маю жінку, я є молодий то по що мені йти до тюрми якійсь? Я хочу жити, я хочу робити, щось доброго, зіставити по собі якийсь там слід, добрий слід", - говорить Славомир Ковальчик, війт гміни.

І цей слід молодий керівник уже залишив. За попередньої каденції навів лад у комунальному підприємстві. Новий ремонт у приміщенні. Розжилися на кілька тракторів та необхідний реманент.

"Тут чотири роки тому все валилось. Все було в занепаді? Так, так і кошторис цієї направи 150 тисяч злотих".

Та чи не найбільше пан війт пишається відремонтованими яслами для малечі. Кошти на ремонт виділив Євросоюз. До фондів якого і звернувся Славомир.

"Я писав, особисто писав той проект. На цей комплекс? Так".

Ось так тепер виглядає сільський дитсадок. Новенькі вбиральні, підлога з підігрівом. Сучасна кухня. У старших групах - 180 дітей. Ще 20 - у яслах.

"Фасади відремонтовані, вікна всі поміняли - це добре. Завдяки зусиллям пана війта та фінансам гміни, я думаю, ми зможемо зробити, що я іще напланувала", - говорить Дорота Пшекоб, завідувачка дитячого садка.

За дітей в яслах батьки платять 380 злотих. На наші гроші десь 2800 гривень. Дуже дорого каже Славомир. Мають платити менше.

А це, будівництво іншого об'єкту. Майже завершене. У грудні у Свйонтках відкриється будинок культури із великою сільською бібліотекою. Однією з найбільших у Польщі. 25 тисяч книжок. У своїй будівлі вже не вміщаються - тож матимуть нову.

"Можуть діди прийти й пограти собі в шахи, можуть попекти тісто якесь, зробити собі наливку, поговорити, поспілкуватися", - говорить Славомир Ковальчик, війт гміни.

Справ багато, тож день пана війта швидко минає. Славомир запрошує нас додому. Мешкає він у цьому будинку. Його жартома називає "халупою".

"Халупа, ну ще в нас у селі, кажуть, стара халупа. Ну ця не така стара".

Господарство Славомира - пасіка та два гектари землі. Сіє конюшину і продає. Худоби немає. Є тракторець і старий мотоцикл. В оселі - невибагливо. Стіни в дитячих малюнках та світлинах.

"Золотих кіп немає в мене, ну й нормально, як маємо гроші так і живемо".

Зарплата у Славомира 6600 злотих - це майже п'ятдесят тисяч гривень. За польськими мірками - середня. На ці гроші чоловік забезпечує дружину, двох доньок і віддає кредит за будинок. Тож на нову машину не назбирав. Має 20 річну іномарку.

"Я маю на що гроші віддавати, ще маю кредити, маю хату нескінченну, бачите ще сходи треба зробити, подвір'я якось запровадити. Скільки вам ще платити? Оооо!!! 25 років".

Славомир певен: щастя не в грошах. Каже, найбільше його багатство - діти. Зоя та Калина.

"Вона також вже хоче шити, щось там вишиває".

Вишивання - то сімейна традиція, розповідає пані Юлія - дружина Славомира. Вона теж українка. Дівоче призвище - Лемеха.

Юлія Ковальчик, дружина війта.

"Тільки власноручно вишиваю, маю машину, але краще люблю вишивати своїми руками, так скажу".

Із чоловіком Юлія познайомилася ще коли вчилися в українському ліцеї.

"То Юлія, а тут я. Я мав довгі волосся ну знаєте, рок-н-рол".

Зв'язки з Україною родина Ковальчиків підтримує. Бували на екскурсіях у Львові та Києві. Як і в кожній українській хаті мають портрет Тараса Григоровича.

Подружжя стежить і за тим, що нині відбувається в Україні. Та, на жаль, новини недобрі. Здебільшого про війну та корупцію. Отже, нас просять передати всім українцям напутливі слова.

"Щоб люди у владі зрозуміли, що влада є для народу, а не відворотнє. Я є війтом і я не живу невідомо як. Нормально, як середня кляса і так бажаю і вам, щоб всі і в Польщі, і в країні жили", - говорить Славомир Ковальчик, війт гміни.