Закохався в Україну: як німецький еколог став карпатським еко-патріотом [ Редагувати ]

Героя нашого наступного сюжету ані гроші, ані товари, ані матеріальні цінності - не цікавлять. Бо він кинув виклик епосі споживання. Німецький еколог 10 років тому залишив заможне життя на Батьківщині і приїхав в українські Карпати. Зараз він живе у цілковитій гармонії з природою, вправно говорить на місцевому діалекті, пасе чужу худобу та рятує популяцію буйволів!

Ігор Левенок продовжує серію про іноземців, які роблять Україну кращою. Сьогоднішній матеріал про німця, який став карпатським еко-патріотом!

Закарпаття. Мальовнича гірська місцина біля села Сокирниця. Цього чоловіка тут знають усі. Його здалеку впізнають за чудернацьким капелюхом. Завше у супроводі череди... карпатських буйволів.

"Я німецький еколог з Кіль. Маю вже 37 года, і живу тут, в Закарпатській області в Хустському районі, і держу самі розумні тварини, шо може бути - карпатський буйвол".

Мішель Якобі народився у місті Кіль, на півночі Німеччини. Вивчав екологію та лісництво в університеті Фрайбурга. Там зацікавився Карпатами. У 2008 Мішель покинув заможну батьківщину і поїхав у незвідану Україну. Жити в гармонії з природою.

Міша - так кличуть німця тутешні селяни. Розкішний будинок, родинний бізнес, статки. Все це він залишив своєму братові в Німеччині і жодного разу не пошкодував. Мішель покинув міську метушню, забув про вигоди цивілізації і тепер, каже, живе собі на втіху.

"Это золото - свежий воздух, свежая вода, так багато лісів, уже в Європи ніде нема", - говорить Мішель Якобі, еколог.

Пошуки незайманої природи привели молодого лісівника-еколога у Закарпаття. Тут він зацікавився рідкісними тваринами - карпатськими водяними буйволами. Ще до колгоспів їх тримали у кожному обійсті. А зараз на всю Україну - буйволів менше сотні.

"Карпатський буйвол - він такий спортивний, фігуру він має, він дуже розумний, роги такі рівні, гострі, дуже цікаво все. Коли він росте з людьми разом, він має домашній характер. Він дуже розумний, любить свого хазяїна -  можеш кататися і робити на ньому, як на коні", - Мішель годинами розповідає про свою справу: як ходив від хати до хати, розпитував людей, шукав буйволів, переймав досвід утримання худоби. Намагався знайти благодійників, і сам їздив на заробітки аж до Австралії, аби викупити унікальних тварин і зберегти популяцію.

Кожного велетня Мішель знає на ім'я. І з кожним - розмовляє по-закарпатськи. За ці роки німець добре вивчив місцеву говірку.

"Це в нас Катка. Катка в мене розтелилася. Виросла в мене четвертий год. І видиш, такий спокійний буйволица".

Нині середня ціна дорослого буйвола 2 тисячі євро. Та люди здебільшого здають тварин на м'ясо. Вважають - тримати їх не вигідно.

"Я даю тварини до людей, котрі хочуть держати тварини. Я заберу тварину, там де хочуть убивати тварину", - говорить Мішель Якобі, еколог.

Зрештою, Мішелю вдалося зібрати три десятки особин. Половину поголів'я фермер віддав задарма Національному екологічному центру - в селище Орлівку на Одещині. Тож тепер карпатських буйволів розводять ще й у дельті Дунаю. І роблять на тому туризм.

"Данный проект - это рабочие места, это вначале планируется пять рабочих мест - это ребята, которые будут ухаживать за животными, это обязательно будет доярка и человек, который будет изготавливать сир. Мы планируем производить моцареллу здесь у нас, на месте", - зазначив Михайло Куванжи, сільській голова Орлівки.

Єдиний прибуток від буйволів - молоко. Надзвичайно жирне й корисне. З нього виробляють сорти твердого сиру.

"Ми приходили і до них в гості, куштували сир буйволячий. - І як? - Дуже смачно!", - запевняє Іван мешканець с. Сокирниця.

"Люди кажуть: ну от буйвол скільки молока дає? Я кажу: ну молока просто 5 літрів. Вони кажуть - це мало. Ну як мало, коли ми рахуємо жир, наприклад, 10 процентів жиру, а корова має два-три процентів жиру".

Живе фермер Мішель скромно. Кочує по селах, селиться в покинутих хатах. У господарстві лише необхідні речі. Разом із буйволами пасе людську худобу.

"Я живу на спартанських умовах. Називається дауншифтінг, я не беру много, я раз на два тижні іду до села. За що люди, котрі дають мені, я роблю бартер, казати, я держу її корова, і жінка дає мені свої продукти", - розповідає Мішель Якобі, еколог.

Про особисте життя фермер розповідає неохоче. Каже, витримати такі умови наважиться не кожна жінка. Дружина - пішла. Втім Мішель усе ж зізнається: дівчина - є. З Німеччини. Мешкають разом.

"Вона читала про мене, вона знає, як я роблю і вона прийшла сюди і лишила все, тепер вона теж має робочу візу і вона тут назавжди може бути".

Слава про дивака-еколога розлетілася не лише Україною. В Німеччині Мішель - частий гість на популярних шоу. Там не можуть збагнути, яка-така сила тримає його в українських Карпатах.

"Останні десять років ви мешкаєте в лісах Закарпаття, ви кажете - "там найвеличніші букові ліси у світі і найбільші фруктові сади в Європі". Це звучить якось фантастично. Бук - унікальне дерево, яке росте переважно в Центральній Європі. Жоден регіон світу зараз не може похвалитися абсолютно незайманими лісами. А в Закарпатті, в самих Карпатах ще збереглися найбільші букові ліси, які не рубали останні 300 років"

Мішель кинув виклик комфорту і сучасним цінностям. І вийшов переможцем. Він живе вільно, рятує українську популяцію тварин і формує власну філософію багатства.

"Україна - то не є бідний, Україна - це є золотий грунт. Така різноманія не буває в Європі, де приватизація йде, там уже все великі фірми крадуть. А тут місцеві люди ще розуміються, як вигідно, як розумно, як має бути".