Олександрійський дендропарк. 90 кiлометрiв вiд Києва [ Редагувати ]

Україна поспiшає в Європу на хвилi патрiотичного виховання молодi, щораз бiльшого валового продукту нацiї, всебiчнобратнього єднання i добросусiдства. Краплини ж європейськостi, чи то зразки високої культури, набутi пращурами, немов замуленi перлини лежать попiд ногами i чекають дбайливих рук та серця. I справа не лише в наказах - циркулярах влади, а в чiткостi думок i дiй кожного з нас. Такi роздуми напливають пiд час вiдвiдин дендропарку "Олександрiя", всього за 90 кілометрів вiд столицi. Колись - справжнього дива, котре майже сорок лiт плекали мiсцевi магнати Франциск Ксаверiй та Олександра Браницькi. А нинi що - судити вам.

Браницькi заклали цей чудовий парк у 1793 році. Хочеться почати звiдси, з колишньої мiсцевостi пiд назвою "Звiринець". Тут "Палiєва гора" - унiкальне мiсце для ботанiкiв - адже тут збереглися релiктовi рослини українського степу. А ще - святе мiсце для кожного українця - адже тут 1702 року стояв загiн Семена Палiя, одного з найвизначнiших оборонцiв України вiд польського поневолення.

Страшну Бiлоцеркiвську фортецю, що була неподалiк, за Россю, Семен Палiй узяв без бою, хитрiстю. Вiдступивши, пiдстерегли i полонили коменданта. Той в обмiн на життя звелiв пiдняти брами... Минула палiївщина, прийшли знову пани. Краєм заволодiв коронний гетьман Франциск Ксаверiй Браницький, а з посагом дружини, фрейлини царицi Катерини, Олександрою Енгельгард - укупi мали пiвмiльйона десятин землi та сотнi тисяч крiпакiв.

При таких мiльйонних статках, графи Браницькi дбали і про мiсто, i про край. Одне з надбань - величезний ландшафтний парк площею майже в триста гектарiв. У "Географiчному словнику Королiвства Польського та iнших слов"янських  країн" 1880 року видання мовиться: "Гетьманша Браницька захоплювалася декоративним садiвництвом, поселившись у Білій Церквi, вона не могла в цiй, ще на той час напiвдикiй країнi знайти вiдповiдного мiсця для парку. Тож створила тимчасовий - для власних прогулянок в листяному лiску i тiльки пiзнiше вибрала мiсце для парку, котрий за своїм iменем назвала "Олександрiєю". Ця жiнка вперше познайомила цю країну з декоративним парком, перша почала висаджувати й розповсюджувати в цiй мiсцевостi рослини тут невiдомi.."

Пiзнiше, у 1904 році в книзi "Парки в Польщi" писалося: "В "Олександрiї" групування дерев на великих галявинах, розмiщення рiзноманiтних груп, прокладання звивистих дорiг i стежок, котрi в'ються в заростях, вiдкриття водних дзеркал i далеких пейзажiв свiдчать про гарний смак проектувальника."

За десятки рокiв, а розбудова тривала до 1829 року, було вкладено чотири мiльйони карбованцiв. Браницька постачала армiю пiд час росiйсько-турецької вiйни, на чому й нажила капiтал. Якось у розмовi з гостем вона говорила: "...не знаю, батечку, .. здається в мене двадцять вісім мiльйонiв." Отже наймали сюди найкращих європейських архiтекторiв та садiвникiв. Майже все життя провiв тут нiмець Август Енц, якого привезли з Берлiна шістнадцятирічним хлопцем. Гущавини, галявини, алеї лишилися до сьогоднi майже у первозданному виглядi, а з будов уцiлiв тiльки будинок садiвника. Решту розметав радянсько-пролетарський вихор. Усе вiддали народовi. А народ був неосвiчений i злий.  У1928 році, нiби "мечi на орала", цеглу з усiх споруд: будинкiв, паркових павільйонів, тощо, переклали в мiську водогiнну станцiю. Знищили парковi скульптури. Порушили мелiорацiю, котра живила численнi природнi та штучнi водойми. Вiдновлення почалося лише наприкiнцi п'ятидесятих рокiв минулого столiття. "Олександрiя", як i Тростянецький дендропарк, i "Софiївка", увiйшла до складу Академiї наук України. Реставрацiя i реконструкцiя тривають і досi.

До честi Браницьких, особливо графинi Олександри, залишено сорок сім гектарiв первозданної дiброви. Можливо, це були європейськi вiяння кiнця вісімнадцятого сторiччя. Можливо, щира любов до цiєї землi, до цього лiсу. На превелике щастя дiброва iснує i досi, як наприклад цей дуб за номером 2392. За кожним деревом слiдкують працiвники дендропарку.

Час i сучасна екологiя все ж суттєво впливають на природу. Стовбури вкриваються трутовиками, в кронах паразитує омела. Деревостiй нищать буревiї. Останнiй, у серпнi, вивернув з корiнням шістдесят три деревини та сотнi  зламав. А надто дошкуляє людська так звана "господарська дiяльнiсть". Десятилiттями руслом однiєї з трьох паркових балок, Західної, стiкали вiдходи з сусiднього авiаремонтного заводу. Шестивалентний хром, букет амiачних сполук, не кажучи вже про нафтопродукти... Просто випалюють усе вздовж берегiв, псують воду й повiтря.

Немає вже давно заводу - гидять послiдовники, не дбаючи, що через парк у Рось, потiм у Днiпро, в море полине той гидкий "дарунок" Україною i свiтом. Доволi й iнших прикрощiв та проблем у досить таки нечисленного колективу дендропарку, що продовжує славнi вiковiчнi традицiї, зберiгає i примножує флору. Першочергове завдання - зберегти рослини, занесенi до "Червоної книги України", вiдтворити атмосферу минувшини. І ось з'являються барвінки в травянiм покровi, як i за Браницьких, буяє папороть "страусяче перо" - чи не єдина в Українi у цiй парковiй балцi. А ще приживляють iнтродуценти, тобто квiти, трави, кущi й дерева iз країв далеких. Усього нинi в "Олександрiї" їх майже дві тисячі чотириста видiв, сортiв i форм. Є деревна школка, посiвний розсадник i дiлянки, оранжереї i теплицi. Правда, поки що без ананасiв та iнжиру, як колись.

Наталя Дойко , науковий спiвробiтник дендропарку:  "Хотелось иметь минитехнику, большой трактор не загнать на маленький участок чтоб провести полив. И охрана - потому что крадут растения не только в парке, но и с участков . Вырывают , особенно красиво цветущие, в последнее время не только вырывают, но даже выкапывают, не успеешь посадить - выкопали. "

Минули буремнi революцiйно-воєннi роки, а вандали все ще трапляються. М'якше слово не спадає на розум, коли дивишся на знiвечених "Потерчат", залiзобетонних. Лишилася мудра сова i певно думає: "Коли ж i ви, люди, помудрiшаєте!" До двохсотріччя, у 1993 році, в парку розмiстили ряд скульптур з бронзи. Цей мистецький витвiр київських майстрiв також не обiйшли увагою вандали. А тому "Лавка декабристiв" вже без шаблi, Аполон - без арфи, а козенятi, що поруч богинi Дiани, ногу вiдтяли. За кiлька срібняків, певно, здали в металобрухт. аби на випивку вистачило.

З охороною і справдi проблема -два штатних охоронцi пенсiйного вiку. А мiськi правоохоронцi з'являються так: час вiд часу. Певно, щоб надихнутися, як i всi люди. Затишно тут пташнi й тваринам. Кажуть, донедавна забрiдали навiть дикi кабани поласувати жолудем. Затишно людям: молодим i малим i старим, вiльно просторо.

Василь Кирилюк : "Син спить постiйно, кисню хватає.Тільки вийдеш в парк - спить, посмiхається увiснi. Подобається йому гуляти, не вреднiчає, так ми дві-три години кожний день гуляємо".

Галина Кляшторна : "В "Олександрiї" доволi дерев iсторичних, котрi подарували iмператриця Катерина, граф Потьомкiн, котрi висадили члени царської родини, що охоче бували тут. У вереснi 1816 року у Браницьких гостював iмператор Олександр. На згадку посадив ясеня. Довкола нього довгий час була огорожа i табличка з написом: "Не вкладу шаблi в пiхви, допоки на моїй землi залишиться бодай один француз. Певно царськi слова, як вiдгомiн вiйни 1812 року."

Цiкавий напис був i на брамi саду "дружби" : "Перш нiж увiйти сюди - подумай, чи вмiєш ти цiнувати дружбу". Адмiнiстрацiя парку дослiджує iсторичнi монографiї, особливо польськi. Самотужки намагаються вiдновити давнi маршрути, стежки-дорiжки. Є велика мрiя - комплексне вiдновлення усiх споруд парку, лiтнього будинку Браницьких, гостьового, дитячого... Багатьох інших, а не лише садово-паркової архiтектури

Сергiй Галкiн, директор дендропарку "Олександрiя" НАН України : "Треба кошти, i не маленькi кошти. Якщо держава до нас повернеться обличчям i зрозумiє, що це об'єкт, який є унiкальним, яких є не багато в Українi, то ми зможемо вiдтворити i показати його в бiльш значимому такому планi людям."

Проектну документацiю розроблено - не вистачає тридцяти п'яти мiльйонiв на будiвництво. А скiльки ж тодi буде потрiбно на охорону, коли навiть з музею за останнi роки поцуплено двi скульптури. Безцiннi твори Антонiо Канови i Лоренцо Бертолiнi дивом вцiлiли вiд новiтнiх Геростратiв по горищах, погребах й переданi до музею бiлоцеркiвцями. шістнадцять скульптур - часточка, але вона могла б прикрасити найславетнiшi музеї свiту...

Прощатися з парком не хотiлося. Та й мить прощання було зiпсовано - при Головних воротах "Олександрiї" ми натрапили на величезний намет. Тут розгорнувся "Фестиваль музики та чудес за участю вiдомих християнських зiрок та свiтових проповiдникiв". Намет зайняв мiсце стоянки екскурсiйних автобусiв. "Мерiя дала дозвiл!" - кажуть хлопцi. Та й справдi - вiчно ж не стоятиме, хiба що в асфальтi залишиться пiвсотнi дiрок, а люди самi вирiшать куди їм iти, i якi цiнностi  вiчнi."