Будинок сімейного типу переїхав до Чернівецької області з Дніпропетровщини [ Редагувати ]

Донині спокійне Закарпаття, а ще Буковина, Львівщина та Івано-Франківщина - це зараз регіони, куди люди тікають від війни - в надії врятуватися від російських ракет. Саме туди перевозять і дітей-сиріт. Так, у Чернівецьку область - переїхав будинок сімейного типу з Дніпропетровщини.

Як розмістилася сім'я на новому місці - розкаже Ольга Лучек. Вона навідалася до них в гості.

Ніч на 24 лютого... Ці діти її запам'ятають на все життя. Вони відпочивали у таборі в Новомосковську, що у Дніпропетровській області. Серед ночі дітей розбудили й сказали: як раніше вже не буде. Почалася війна…

Віктор, переселенець:

Завмер, паніка, війна, я не знав, що таке війна, і побачив, що війна - це потері великі.

Ангеліна і Вікторія, переселенки:

Коли ми йшли за сумками, чули вибухи, багато дітей плакали. Відчуття було, що воно десь близько, що зараз прилетить якийсь снаряд, вибухне і було дуже страшно. Дуже страшно було. Батьки не хотіли їхати, але заради нас вони прийняли таке рішення, що треба їхати.

Під час обстрілів трималися за руки й примружували очі, згадують діти. Вікна постійно тремтіли. Як і вони самі... Тож їхні батьки вирішили - тікати. Вскочили в автомобіль, котрий не встигли відремонтувати і помчали не знати куди...

Геннадій, переселенець:

Вот ето вот 900 кілометрів зі швидкістю 70 км за год джір-джір-джір. Тільки тепер щоб її завезти, стартер ще й не працює, тоді толпою гець завели, толкнули і ніде глушити не можна.

Відстань у 900 кілометрів подолали за два дні. Сім'я з вісьмома вихованцями доїхала з Дніпропетровщини до Чернівців. Пані Людмила розповідає, їхати у невідомість боялася, але страх за життя дітей взяв гору.

Людмила, переселенка:

Війна, стріляють, до нашого міста наблизилися бойові дії, наше місто граничить з Херсонською областю. Ще ми чули по телебаченню, що дітей-сиріт вивозять до російської федерації, там всиновлюють, дітей повернути не можливо, тому ми поїхали, щоб спасти дітей від цього всього.

І хоча у гостях наша знімальна група, навчання ніхто не скасував. У кожного своє робоче місце і домашнє завдання, над якими старанно працюють. Вчаться всі. Під час перерви діти люблять малювати.

Малюю прапор України. Я люблю Україну і бажаю їй перемоги.

Поки роздивляємося роботи дітей - до нас долітає смачний запах. Це на кухні пані Людмила з дівчатками готують обід. Сьогодні у меню овочевий суп.

Людмила, переселенка:

Овочевий суп з копченостями, діти дуже люблять його. Дівчатка помагають мені. Разом дуже швидко впораємося. Даша у нас любить займатися тістом, пиріжки, піца, вареники, дуже любить з тістом возитися.

Вихованці родини вчаться та мріють, аби найшвидше настала перемога і вони змогли повернутися додому, а в Чернівці обіцяють приїздити в гості. Діти кажуть, люди тут неймовірно гостинні й добрі. А у вільний час вся родина сідає перед екранами телевізора і чекають звістки про Перемогу.