Фермери з Рівненщини прихистили 25 переселенців зі сходу країни [ Редагувати ]

25 людей прихистила на своїй фермі родина з Рівненщини. Це жінки з дітьми, які втекли з-під обстрілів з Донецької, Луганської та Миколаївської областей.

Як ферма стала прихистком для біженців - дивіться в матеріалі Жанни Сидорук.

От такий будинок, 50 квадратів, на три кімнатки.

Будинок Лариси Штепи лишився на світлинах у її смартфоні. Він далеко на сході - у селі неподалік Бахмута. Там жили з чоловіком, синами та донькою.

Лариса Штепа, переселенка з Донеччини:

Так жили, нормально жили, будували щось. Якісь плани. Ну до цього моменту - до 24 числа. Коли началась війна. Так слышно было у нас в округе. Там гупає, там гупає. З дітьми надо ж было уезжать.

Жінка з двома синами та вівчаркою Альмою на початку квітня приїхала на Рівненщину. Ще двоє дітей та чоловік лишились на сході. Син з батьком - воюють за Україну.

Щоб вони повернулись живими, здоровими, щоб закінчилась війна. Ну думать о будущем, як далі жити...

Прихистили родину у селі Стара Мощаниця, що на Здолбунівщині. Наталія Никончук вже п'ять років займається фермерським господарством. Тримає зо два десятки корів.

Кілька років тому створила сімейну ферму, займаються і зеленим туризмом. Раніше до них приїжджали відпочивальники, аби помилуватися краєвидами.

Наталія Никончук, власниця сімейної ферми:

На початок війни були пусті хати. Це моєї мами, бабусі я доглянула, тітки. Три хати. І от я рішила що буду їх доглядати й селити там людей.

Фермерка віддала для переселенців і свій новий будинок, а з чоловіком та донькою перебрались у стару хату. Загалом прихистили 25 людей. Дехто - вже повернувся додому. Інші - поїхали за кордон.

Наталія Никончук, власниця сімейної ферми:

В мене були перші переселенці, вони були з міста. Вони були з Рубіжного, це були педагоги, вони привикші були до умов, до всього, то я ж не поселила їх у стареньку хатину.

Нині тут залишилося три родини: з Миколаївщини, Луганщини та Донеччини. Переселенці допомагають по господарству: пасуть корів, разом збирають та здають молоко. А ще - обробляють город. Для них господарі виділили окрему ділянку.

Василь Никончук, власник сімейної ферми:

Деякі планірують і перезимувати тут, то щоб ми не купляли вже, а щоб було все своє.

Вдома, на сході України, Лариса теж тримала худобу. Були кози та вівці.

В нас десь 14 овець і десь 14 коз. Ну там вже і малиє ось - порожались, покотились.

Що з тваринами, і чи вцілів дім - жінка не знає. Зв'язку зі своїм селом немає. З синами Лариса планує лишатись на Рівненщині. Каже, що буде розводити кіз і вже придбала трьох.

Лариса Штепа, переселенка з Донеччини:

Я сама з села і поєтому для мене звична справа, що я за городом. Я працювала на городі. У нас 30 соток огороду, все росло: і кавуни, гарбузи, і капуста, і кукурудза, і картопля. Все як тут.

Син Лариси шукає роботу.

Борис Штепа, переселенець з Донеччини:

Я счас доучуюсь. В мене учеба. Я учусь в Славянському аграрному технікумі. В мене єсть права на трактор. Так що я можу на тракторі водити.

Родина Никончуків каже, з біженцями стали як одна велика сім'я. Разом працюють, разом і відпочивають. Адже впевнені - аби перемогти, українці мають об'єднатися.

Наталія Никончук, власниця сімейної ферми:

За оренду житла я не беру і є якась допомога за те, що приймаєш переселенців і платить держава. Я теж нічого не оформляю. Хай ці кошти ідуть на державу.

Загалом у селі Стара Мощаниця прихистили понад тридцять переселенців. І вже скоро Наталія з Василем зустрічатимуть ще одну родину.