З початком війни чоловіки вишикувалися в черги до військкоматів: як воюють люди, які ніколи не тримали зброю [ Редагувати ]

Захисники Харкова, які боронять місто під постійними обстрілами. Та десятків інших українських міст і сіл. Бійці Збройних сил України і Тероборони - колишні бізнесмени, вчителі, кухарі, журналісти... Люди, які ніколи не тримали зброї в руках, але які з початком війни шикувалися в черги у військкомати. Бо для кожного з них захист Батьківщини - це не просто слова. І не формальна норма Конституції.

Замість олімпійської арени - військова служба. 

Олександр П'ятниця - метальник списа, призер Європи та Олімпійських ігор. Та сьогодні свої спортивні вміння відпрацьовує в окопах. Відео, на якому легкоатлет із Дніпра кидає підпалену дерев'яну палку - підірвало соцмережі. 

Це усвідомлення прийшло до Олександра ще 2020 року. Через травму легкоатлет завершив спортивну кар'єру - і пішов у Нацгвардію. 

Олександр П'ятниця, військовослужбовець Нацгвардії, спортсмен:

Це була спорт-рота, ми виступали по змаганнях по мегаборю, кросфіту, також там була така дисципліна як кидання гранати на дальність , якось так вийшло, що я теж там відмітився, рекорд України встановив, це було 89 метрів.

Та реальну військову службу Олександр почав нести після 24 лютого... Каже - було страшно.

Олександр освоїв автомат калашникова, РПГ, зараз - готується до роботи з Джевеліном. Чоловік захищає Дніпропетровську область. Але готовий до будь-яких бойових завдань.

Сергій Кравченко пішов на фронт іще в 2014 році. Тоді він був молодим лейтенантом, без бойового досвіду, але з величезним бажанням захищати батьківщину. 

Сергій Кравченко, доброволець:

Коли війна почалася, не всіх так просто туди відправляли, я власне багато написав з проханням щоб мене відправили в АТО, тому що я відчував за собою це бажання, обов'язок.

Сергій - професійний сапер. Що таке війна - відчув на Донбасі. 

Я ніколи не забуду свій перший день, перші свої враження, коли в 2014 році ми були в Краматорську, я їхав в закритій машині і коли я вийшов - був такий перепад в районі Ізюма - ти виходиш в іншому світі.

Життя Сергія змінило народження сина. Він вирішив, що більше не може балансувати на межі життя та смерті. У 2018 році сапер пішов з армії, і - став фотографом.

Та тільки-но він звик до цивільного життя, як у 2022-му фотоапарат довелося змінити на автомат. 

Піти воювати - було особистим рішенням Сергія. Каже - інакше просто не зміг би. Дружина підтримала, бо сама військова. Чоловік записався добровольцем в один із підрозділів ЗСУ.

Сергій Кравченко, доброволець:

Ми організувалися з моїми товаришами, зібрали групу, пріорітетним нашим завданням був пошук цілі для авіаціїї та артилерії - підійти до ворога і знайти цілі.

Сергій нещодавно повернувся з Донбасу. Каже - то було справжнє пекло. 

Сергій Кравченко, військовослужбовець ЗСУ, фотограф:

Дуже сильно працювала артилерія і це дуже ускладнює твою роботу і пересування і так як я власне управляв дроном, коли ти зосереджений на польоті, ти упускаєш моменти, які відбуваються біля тебе і це страшно. 

Та найскладніше для Сергія - це розлука з сином. Поки батьки працюють на перемогу України, чотирирічний Марко з бабусею та дідусем на Хмельниччині.

Він так обнімає деколи Вікторію, що мені здається, це останні обійми в її житті, він дуже сильний для свого віку, я не одноразово чув як хрустить і моя шия, і Вікторії, обійматися він дуже любить.

Уже давно не бачив рідних і Назар Грабар. Хлопець зараз воює в одній із найгарячіших точок на Сході України. 

Назар Грабар, військовослужбовець ЗСУ, модель:

Як показує війна - це не про постріляти, це про витривалість, концентрацію та увагу, інакше не буде.

Кастинги, зйомки, концерти - до повномасштабного вторгнення Росіян Назар працював актором, моделлю і танцівником. До військової справи не мав жодного стосунку.

Я не був в армії, я ніколи не займався, навіть не думав, що таке може бути.

Після 24 лютого хлопець разом із братом почав займатися волонтерством, і в якийсь момент зрозумів - може зробити більше.

Назар Грабар, військовослужбовець ЗСУ, модель: 

Ми прийняли таке рішення, якщо йти, то тільки удвох і бути в одному батальйоні, в одній роті. Десь біля двохмісяців ми були у навчальному таборі , але навчальний табір максимум, що тобі може дати, це якусь впевненість, а не навички справжні. Коли ми вже були на позиціях, перші 4 дні в окопах я навчився більше, ніж навчився би за рік у тренувальному таборі.

На фронті Назар навчився виживати. Ділиться: найстрашніше - це коли тебе накриває артилерія.

Назар Грабар, військовослужбовець ЗСУ, модель:

Намагаєшся не висосуваться, але тобі все одно потрібно чекати, дивитися, щоб не пройшла піхота і ніщо так не садить дух як артилерія, тому що вона тебе по факту накриває, а ти не можеш зробити нічого, ти просто – враження, ніби ти стоїш на ринзі і тебе хтось тримає за руки, а тебе бʼють.

За кілька метрів від Назара розірвався танковий снаряд, хлопця оглушило і засипало землею. Та воїн не піддався страху і не втратив контролю. Бо він - командир відділення.

 Ти відповідаєш за життя людей і тобі потрібно керувати боєм на позиції.

Не здаватися Назару, як і іншим українським захисникам, допомагає проста мотивація - захистити свою землю від окупантів. Саме тому з початку повномасштабної війни в Україні не зникають черги до військкоматів. Серед охочих боронити Україну - і чоловіки з досвідом, і юнаки, жінки та дівчата. Бо Українці - нація нескорених воїнів.

За нами правда, в наших венах тече воля, а в венах нашого ворога тече страх. Я чомусь відчуваю, що нам допомагає Бог, тому ми не можемо програти цю війну.