Росіяни скоюють медичні злочини та не зважають на людей з особливими потребами: репортаж з Інституту серця [ Редагувати ]

Вчасний прийом коштовних ліків чи стабільна робота медичної апаратури -людей, чиє життя залежить від цих двох чинників, і Україні - тисячі. Смертельним для декого з них може стати не лише перебій із постачанням, але й навіть просто відсутність електрики. Тож, приміром, потрапити в окупацію для них - рівноцінно смертельному вироку, а евакуація супроводжується величезними ризиками. 

Історії таких пацієнтів та медичні злочини росіян, які, обстрілюючи міста, зовсім не зважають на людей з особливими потребами, в нашому сюжеті з Інституту серця.

Микола Медведєв, пацієнт Інституту серця:

Я ходил с механическим сердцем полтора года неплохо я чувствовал себя, даже работал, домашние дела выполнял… 

Півтора року тому серце киянина Миколи Медведєва перестало виконувати свої функції. 

Микола Медведєв, пацієнт Інституту серця:

У человека сердце выбрасывает 70 выбросов, у меня было 16. Это ноги почти не ходят… 

Функціональні можливості серця хірурги посилили, встановивши прилад, що називається "механічне серце". 

Микола Медведєв, пацієнт Інституту серця:

Механическое сердце - это насос, который вмонтирован в левый желудочек сердца и который качает кровь.

Операція повернула Миколу до повноцінного життя. Чоловік навчився жити з акумуляторами у кишені. Їх треба завжди мати з собою та заряджати кожні 8 годин.

Микола Медведєв, пацієнт Інституту серця:

Тяжело очень привыкнуть, все-таки сумочку надо носить, в которой лежат батарейки.

Але у перші дні повномасштабної війни Микола вирішив евакуюватися з Києва до сусіднього селища. Як наслідок - потрапив у смертельну пастку! 

Микола Медведєв, пацієнт Інституту серця:

Я с Киева тикал у поселок Стоянка и попал в оккупацию - взорвали и тут, и там мост. Тут Буча. Тута Киев.

Микола Медведєв, пацієнт Інституту серця:

Электричества нет, газа нету, воды нету, а без электричества механическое серце не работает. Если батарейке капец, то наступает мгновенная смерть.

Від неминучої смерті врятувало диво - згадує Микола. У когось із місцевих знайшовся автономний генератор електроенергії. 

Микола Медведєв, пацієнт Інституту серця:

И мы заряжали эти батареи через генератор. Ну и так выжили в этой Стоянке. Вышел подарок судьбы - вот такие дела.

Кілька тижнів тому в Інституті серця Миколі зробили ще одну операцію. Замість "механічного серця", яке можна використовувати лише певний період часу, йому пересадили серце від загиблої людини. 

Борис Тодуров, генеральний директор Інституту серця:

В последний год до войны мы сделали 20 трансплантаций сердца… Мы должны сохранить все свои достижения, чтоб ничего не просело у нас, так что за время войны мы сделали 5 трансплантаций сердца и все успешно. Пять пациентов у нас наблюдаются… Один из пациентов мой земляк, из Мариуполя.

Владислав Середа раніше працював докером у Маріупольскому порту. Але через важку хворобу серця змушений був піти з професії. Та й Маріуполь довелося покинути. Він переїхав до Києва незадовго до початку повномасштабного вторгнення рашистів. 

-Вирішили поставити пацієнта в перший клас невідкладності, такі пацієнти швидше потребують трансплантації серця. І ми чекали кілька місяців, поки не дочекалися серця.

Те, що зараз чинять на нашій землі російські загарбники, інакше як геноцидом Борис Тодуров не називає. Адже в окупованих населених пунктах залишаються тисячі людей, що прикуті до ліжка, переміщується на візках, потребують термінових операцій та процедур. Але рашистам до того - байдуже. 

Борис Тодуров, генеральний директор Інституту серця:

Такое впечатление, что мы живем в какое-то средневековье, настоящий геноцид. До сих пор в подвалах находят сотни погибших людей, никто тел не достает, просто эскаватором хоронят останки людей - вот что сегодня там происходит. 

Нещодавно Борис Тодуров із колегами відвідав клініки прифронтового Харкова. Медикам, які працюють під обстрілами, привезли гуманітарну допомогу. А звідти забрали пораненого пацієнта, який потребує термінової трансплантації. 

Борис Тодуров, генеральний директор Інституту серця:

Каждую неделю делаем несколько выездов. Обследуем больных на месте и тех, которым нужна наша помощь хирургическая, забираем…

Органи для пересадок хірурги беруть у людей, які погоджуються стати посмертними донорами. Усе - за законом про трансплантацію, який Верховна рада ухвалила 3 роки тому.

Борис Тодуров, генеральний директор Інституту серця:

Различные измышления, фантазии людей по поводу того, что органы можно брать у людей, погибших на фронте… это даже не обсуждается. Все пересадки, которые мы делаем, это гражданские люди, которые умирают в результате инсультов, как правило, 90%, некоторые люди погибают от травм - автомобильных травм или падение с высоты.

В Україні - все лише на законних підставах, наголошує медик. Навіть тоді, коли на нас суне ворожа навала, що зневажає елементарні принципи гуманізму.