Волонтери не втомлюються допомагати: у Харкові тисячі людей виживають завдяки безкоштовним обідам [ Редагувати ]
В них не закінчуються сили й бажання допомагати. Вони не втомлюються шукати для армії зброю та захист, а для переселенців - житло. Вони розбирають завали та годують людей. У Харкові, де багатьом людям уже нема за що й нема де купити хліба, вижити тисячам людей вдається хіба що завдяки волонтерам та їхнім гарячим обідам.
У цьому приміщенні вони щоранку готують гарячі обіди. Печуть хліб, варять і розсипають кашу. Олександр - старший на кухні. До війни був будівельником.
Олександр Колісник, волонтер:
Стараемся меню разное делать, сегодня борщ, завтра суп с макаронами. Послезавтра рисовое харчо или что-то такое. И каши тоже соответственно то же самое. Картошку делали вареную с зеленью, макароны, каша рисовая,каша гречневая. Ну и салат соответственно.
Сюди теж прилітали ворожі ракети. Та чоловіки все відновили, встановили обладнання й тепер печуть хліб.
Олександр Колісник, волонтер:
В этом помещении было как бы зашли всё лежало и перегородки, и плитка отпавшая. Ну и здание сверху видно осколками сильно посечено.
Їжу волонтери везуть у найбільш побиті ворожими снарядами райони. Де живуть люди, що потребують допомоги, дізнаються завдяки сарафанному радіо.
Ашот, волонтер:
Ребята приезжают на Северную Салтовку, подходят люди. У вас есть, спрашивают, еще люди. Они созывают. Сарафанное радио. Люди собираются, их кормят, раздают обеды. Дальше перемещаются на другую точку. Там еще люди выходят. И вот так просто люди подходят, и их кормят.
Машина зупиняється серед побитих багатоповерхівок. Це спальний район Північна Салтівка, який ворог мало не щодня методично закидає ракетами. Вікна - забиті деревом або дивляться назовні чорними дірами. Біля під'їздів - самі лише старенькі. Вже чекають на обід, підходять із посудом.
-Спасибо, спасибо, салат куда вам, в тарелку? - Да.
-Нормальная помощь. Есть что покушать. Всё нормально.
Перше, друге, салат, хліб і пара яблук на десерт.
-Очень благодарен этим людям, что они дают спасение нашим жизням. Северной Салтовке номер 1. Без них, я не знаю, мы просто пропали бы.
Деякі старенькі не можуть навіть говорити, лише плачуть.
Степан Фільковець показує посічену уламками машину. Каже, був приватним підприємцем, перевозив вантажі. Тепер - втратив роботу. Живе у потрощеній оселі.
Степан Фільковець, приватний підприємець:
Ничего не работает. Никто не занимается. Спасибо волонтерам, конечно. Частним підприємцям, що дають,підтримують жизнь нашу. Без них, я не знаю, мы просто пропали бы.
Артем - родом із Балаклії. Місто зараз окуповано, Артем зміг вирватися. Приїхав до Харкова, й одразу пішов у волонтери.
Артем Грищенко, волонтер:
На это больно смотреть, когда люди подходят и плачут которые могли себе раньше позволить и купить покушать, и купить хлеба, и купить продуктов... Они всё это могли позволить даже бабушки, дедушки. А сейчас, когда они просто стоят и просят: дайте нам кусочек хлебушка, потому что нам очень тяжело.
Кошти для допомоги нужденним знайти дедалі важче - діляться волонтери. Але вони не здаються. Адже без їхніх теплих обідів сотні людей, що й досі залишаються у будинках майже вщент зруйнованої околиці міста, вижити буде важко.
