Через війну психологічної підтримки потребуватимуть близько 15 мільйонів українців [ Редагувати ]

Українець - звучить гордо. Щодня ми показуємо світові свою стійкість, незламність і жагу до життя. Ми доводимо, що можемо сміятися крізь сльози. Ми навчилися жити під звуки сирен, вивчили основи першої медичної допомоги та... стали психологами для своїх близьких.

Чимало з нас зіткнулися з депресією і вперше відчули ненависть до ворога. І цей досвід без сумніву дуже важливий. Але як не з'їхати з глузду і вижити ментально? Карина Вакарєва збирала поради.

Війна.

Вона розділила наше життя на "До" та "Після".

Понад п'ять місяців українці живуть в нових умовах - незнаним більшості з нас до 24 лютого. П'ять місяців жахливих новин, кривавих фото та відео і смертей знайомих та близьких людей.

Нема ні одного окна цілого, нема нічо. А чоловік закопаний в саду. Не можемо даже поховать його по-людські.

Сьогодні війна перестала бути чимось далеким із бабусиних спогадів. Це слово відновило свій первинний жахливий сенс. Тому всі ми зараз відчуваємо те, чого не відчували раніше.

Анна Бородіна, психологиня:

Перша стадія в нас була - стадія, коли ми відчували таку єдність, єднання, ми включалися. Потім стадія романтизму - ми складали меми, оспівували наші подвиги в Чорнобаївці. А далі пішло розчарування - коли ми всі втомилися, хтось відчував злість, хтось агресію, хтось повну апатію, хтось зневіру, недовіру. І зараз потроху хтось уже адаптувався і почав жити, а хтось іще в такій стадії кризи - переходу від розчарування до адаптації.

Агресія росії пройшлася танком по нашій психіці, змусивши кожного пережити колосальний стрес. А ті, хто відчув на собі жахи окупації, ще довго будуть оговтуватися від пережитого.

Карина Вакарєва, кореспондентка:

Попри те, що в Бородянці немає ані стратегічних, ані військових об'єктів - це селище окупанти почали обстрілювати одразу, як в'їхали в нього. Ймовірно, мали наказ - діяти з особливою жорстокістю. Бо ж тут відчули на собі героїчний спротив українців.

З перших днів повномасштабного вторгнення рашисти рівняли селище із землею, закидували бомбами житлові квартали. Першого березня Бородянка зазнала нищівного ракетного удару - з 29 висоток вціліли лише вісім. А підвали будинків стали братськими могилами для їх мешканців.

Карина Вакарєва, кореспондентка:

Саме тут було зроблено одну зі світлин, що шокували світ - посередині дев'ятиповерхівки просто діра.

Надія живе на околицях Бородянки. Вперше техніку з літерою "V" побачила 27 лютого.

Надія Бурукова, жителька села Шибене:

Обкрадали нас. До нас у двір зайшло 11 осіб з автоматами, вже світла в нас на той момент не було, забрали в нас і генератор, і навіть машину вигнали. Але тільки, мабуть, Божа воля - машину ми повернули.

Два тижні по тому на ній і тікали з дому. Маршрут проклали через місцевий ліс.

До лісу нам тут їхати хвилин п'ять, а нам здавалося, що ми їдемо пів року, тому що настільки були налякані, нажахані.

А коли потрапили у сусіднє село -

Надія Бурукова, жителька села Шибене:

Побачили, що люди йдуть і несуть хліб, а ми вже його сім днів не їли, тому що не було хліба - борошно закінчилось - у нас у всіх були на очах сльози.

Кожен день українців, через новини про перемоги й трагедії, схожий на емоційну гойдалку. Та що б ви зараз не відчували - навіть взагалі нічого - це абсолютно нормально. У кожного з нас свої обставини та адаптаційні можливості психіки.

Анна Бородіна, психологиня:

Важливо вміти сказати - "ти знаєш, здається зараз я боюся", "мені страшно", або "я нічого не відчуваю, і мене це лякає". Можеш мені допомогти? Мені потрібна твоя допомога. Побудь поруч. Обійми мене.

Анна - кваліфікована психологиня. Консультує людей, що потребують підтримки, з перших днів війни. Наприкінці березня ворожий снаряд розірвався поруч із її будинком.

Так гарно трухануло. Я думала, всі чакри в мене прочистилися за один раз. Я жартувала, до речі, про гумор, що гумор нас дуже рятує -  що мені сподобалося це відчуття, коли ти вижив, але більш повтору я не хочу.

На початку червня у Мінохорони здоров'я оголосили досить невтішну статистику - через війну психологічної підтримки потребуватимуть близько 15 мільйонів українців.

Віктор Ляшко, міністр охорони здоров'я України:

Кількість людей, яка бачить ці руйнування наживо, бачить жахливі наслідки, бачить поранених людей, вбитих (перекрити), бачили Бучу, Ірпінь, й, напевно, величезну кількість й інших населених пунктів України, це все буде мати вплив на психічний стан.

"Заспокоїтись" - одне із найважливіших, але й найтяжчих завдань для кожного з нас. Аби хоч трохи знизити психологічний тиск - займайтеся звичними справами, регулярно їжте та пийте, навіть, коли не хочеться. Не нехтуйте інформаційною дієтою - невеликі перерви від новин стануть гарною профілактикою для вашого здоров'я. Жартуйте та будуйте плани.

Анна Бородіна, психологиня:

Можна повертати контроль у своє життя якимись простими речами. Я завжди за прості речі - за хороший сон, за смачну їжу, за реалізацію базових потреб.

Війна обов'язково закінчиться й на нашу користь, а жити треба вже сьогодні. Так що любіть себе та нагадуйте собі про це!