Освітяни Одеси розвезли по лікарнях їжу для поранених бійців [ Редагувати ]

День учителя по-одеськи. Замість святкувати та приймати подарунки, освітяни Одеси вирішили самі їх дарувати. У вільний час вони приготували понад триста кілограмів вареників, і розвезли домашню їжу по лікарнях, де відновлюють сили поранені бійці. За приготуванням частування спостерігали наші кореспонденти.

Ой у лузі Червона калина.. зажурилася.

Сучасні вечорниці одеські освітяни організували замість традиційного святкування Дня вчителя. Цю ідею подали поранені бійці, які випадково поділилися своєю мрією.

Олена Буйневич, директорка департаменту освіти Одеської міської ради:

Там, де я живу, поруч є лікарня. І я просто йшла до аптеки. Хлопців побачила на вулиці. Вони мене спитали: "Де тут можна замовити як вдома вареники?" Вони захотіли як вдома, то ми з дівчатами вирішили зробити їх вдома. Щоб вони були дійсно домашніми, зробленими своїми ручками.

Отже, протягом тижня, у вільні години на кухнях шкіл, садків та власних квартир, жінки збиралися, щоб приготувати українську страву. Кожна мала власний сімейний рецепт, тож обговорювали та обирали ідеальний.

Олена Врадій, директорка дитячого садка:

Ми навіть спробували два види тіста, зрозуміли, що один - найкращий, і вже працювали з тим тістом.

З картоплею, капустою, сиром. Одеські освітянки планували наліпити 300 кілограмів вареників. Але вийшло - значне більше. Кажуть: зупинитися було складно. Жінки, які звикли готувати для дітей, готували для солдатів, як для рідних.

Тетяна Яковенко, працівниця дитячого садка:

Для взрослых, но все с душой. С душой, как для детей, только для наших заисникив.

Ірина, кухарка дитячого садочка. Вареники для бійців варить з почуттями одночасно вдячності та болю. Протягом лише двох місяців рашисти вбили двох її братів, які захищали Україну.

Ірина, працівниця дитячого садка:

Один брат по контракту служив, був танкістом, а другий до цього служив, але коли це почалося, він одразу пішов. Не замислювався. Одному - 25 було, одному - 28. Вони ще даже в один день народилися, 7 січня, тільки вік був різний. - А де загинули? - Один - під Миколаєвом, а другий - у Донецьку.

Тож дівчина добре розуміє, як потрібні сили хлопцям, для яких вона готує.

Хоч чим-то допомогти (зітхає).

Бажання допомогти підтримало і самих жінок. Попри тяжкі думи, вони разом готували, спілкувалися, співали.

Олена Врадій, директорка дитячого садка:

Для нас завжди свято, коли ми зустрічаємось разом. Бо ми мало бачимось. Тому що дуже мало зараз у нас радості, а це - завжди підіймає настрій. Коли ми співали, я вважаю, що ця частинка нас зайшла в цю страву, яку отримують хлопці.

І ось, вареники готові. Порції для поранених бійців - зовсім не дитячі.

Тетяна Аркан, медична сестра дитячого садка:

Накладаємо хлопцям, щоб їм було смачно, щоб відчули домашній уют, комфорт. Звичайно повні, щоб їм було ситно, смачно. І відчули жіночі теплі руки. З пів кіло. Хлопці здорові, їм треба сил.

До кожної страви додають оберіг чи листівку, які для воїнів зробили діти. І поспішають, бо на гаряче частування до Дня Вчителя вже чекають в одеських лікарнях.

Хай вам щастить. Смачного, разом до Перемоги.