Тонни вантажу: хто наближає перемогу України з Лондону? [ Редагувати ]
Волонтерство їм влітає в копієчку, адже всі витрати покривають із власної кишені
Лондонські волонтери продовжують працювати заради перемоги. Цього разу ми розкажемо про успішних українців, які з перших днів війни допомагають батьківщині тоннами вантажу. Які речі відправляють нашим воякам - розповість Світлана Чернецька із британської столиці.
Уродженець Вінниччини Слава Лесько вже 20 років живе у Лондоні. Свій шлях тут починав із вантажника, а зараз має власний бізнес. Ось цей меблевий цех. На початку війни приміщення фабрики перетворилося на величезний склад гуманітарної допомоги.
В'ячеслав Лесько, волонтер, мешканець Лондона:
Вся ця частина була завалена коробками, в один час тут було 90 коробок, тобто ми всі складали до самої стелі було повно коробок, ми починали від шостої ранку, до восьмої вечора, це були самі гарячі часи.
Вже в перші дні війни Слава скооперувався з іншим українським підприємцем - Романом Хімчаком. У нього в Лондоні будівельний бізнес. Волонтерство для обох чоловіків тало способом допомогти землякам.
Роман Хімчак, волонтер, мешканець Лондона:
Це, що зносили люди, місцеві, потім були тут у деяких волонтерів точки збору по району, в різних коледжах, університетах, спортзалах, хто де, збирали там, потім нам дзвонили, що, будь ласка, приїдь - заберіть, бо в нас вже немає місця де складати, в когось там в гаражах було, ми їздили це всьо збирали, привозили сюда і потім по мірі можливості всьо відсилали додому.
Але вже за кілька місяців потік гуманітарної допомоги припинився. Для багатьох місцевих війна відійшла на другий план. Натомість запити з України продовжували надходити. Насамперед на військову форму. Хлопці шукали її по всіх округах, а зі збільшенням попиту - на очах росла і вартість амуніції. Тож дуже швидко стало зрозуміло, що потрібно шукати вихід на склади британського Міноборони, щоб купувати напряму.
В'ячеслав Лесько, волонтер, мешканець Лондона:
Цей ринок, він дуже закритий, туда пробиваються по 10-20 років, нам це вдалося зробити за декілька місяців впертість, ми знали, для чого ми це робимо, хтось робить заради наживи, ми знали свою ціль і для цього йшли, і люди це бачили, вони бачили щирість і вони тому відкривали й співпрацювали, тобто це не йде тільки за гроші, ми їм показували звітність, що ми робимо, люди бачили, довіряли та співпрацювали з нами.
Тепер хлопці отримують надлишкове майно з місцевих військових частин - удвічі дешевше, аніж перекупники.
Роман Хімчак, волонтер, мешканець Лондона:
Починали ми з двох коробок в день, потім почали брати чотири в день, зараз іде шість кожного дня, це рахуйте на 5-ти робочих днях уже 30 коробок в тиждень приїжджає, які треба пересортувати й більш-менш хоча б розкинути щось вправо-вліво і відправити якомога скоріше.
Щоправда, отримують хлопці - кота в мішку. Бо купують не окремі речі, а гуртом те, що потрапляє на склад.
В'ячеслав Лесько, волонтер, мешканець Лондона:
Це як лотерея - ніколи не знаєш, що буде, деколи класне. Деколи те, що треба, деколи те, що очікується, а деколи взагалі не те, що треба. Деякі речі ми даємо в шпиталі, українські шпиталі до хлопців, які після операцій, після лікування, у них взагалі немає власних речей і вони раді любим речам.
Щоправда, завжди є військова форма і берці. Трапляються також рюкзаки, каски, плитоноски, гідратори та розвантажувальні жилети. Особлива удача - отримати форму великих розмірів.
В'ячеслав Лесько, волонтер, мешканець Лондона:
Зазвичай, британські солдати - вони всі слім, і навіть відсотково, великих розмірів дуже мало, а в нас, тому що в нас добровольці - люди йдуть і старші, і більші, тому великі розміри.
Усі речі одразу сортують та запаковують. Цього разу на батьківщину відправляють дві фури. Везуть чотири автівки воякам на передову, кожну вільну шпаринку заповнюють речами.
Роман Хімчак, волонтер, мешканець Лондона:
У нас одне розуміння, ми тільки допомагаємо тим, що тільки на ноль, там де хлопці, зона бойових дій, що вони на передку, ми тільки туда передаємо.
Відправки намагаються робити що два тижні.
Вже за кілька днів ці дві вантажівки прибудуть до Києва - до розподільчого центру. І вже звідти - відповідно до запитів - речі відправлять на передову. Для українських вояків обновки будуть абсолютно безкоштовними.
Протягом дев'яти місяців війни хлопці тримали зв'язок з кількома волонтерами та організаціями. Але не завжди розуміли, куди потрапляє їхній вантаж. Тепер співпрацюють з Ольгою Стоян у Києві.
Роман Хімчак, волонтер, мешканець Лондона:
Ми довіряємо на всі 100%, повністю їй всьо відсилаємо і ми знаємо, що нічого з того хабу не продається, і вона закриває запити зразу, які до неї поступають на слідуючий день, якщо звичайно, все є в наявності, що люди просять.
Волонтерство їм влітає в копієчку, адже всі витрати покривають із власної кишені.
В'ячеслав Лесько, волонтер, мешканець Лондона:
Працюємо - заробляємо - тратимо, працюємо - заробляємо - тратимо, тому і було дуже велике питання, щоб ці кошти були витрачені правильно і раціонально, оптимально.
Роман Хімчак, волонтер, мешканець Лондона:
Тягнемо з власного бізнесу по мірі можливості - трошки він, трошки я, в нас це з ним разом ми почали та разом ми закінчимо.
Тішаться, що принаймні на перевезення не доводиться витрачатися. Львів'янин Андріан і вантажити допомагає, і до України доправляє..
Андріан Сеник, перевізник зі Льова:
Я не буду повертатися до звичайної роботи, поки не закінчиться війна, це принцип і все, я маю свої принципи, я буду працювати до тих пір, доки буде потрібно. Хіба в них закінчиться що возити, але я тоді знайду когось іншого і буду возити далі. Щастя не в грошах, щастя в тому, щоб нам ніхто мозок не компостував і ніхто не диктував умови, як ми маємо жити.
Хлопці кажуть, вже не раз опускалися руки. Бо не лише фінансово важко, але й фізично - тягнути бізнес та волонтерство. Але зупинятися не збираються.
Роман Хімчак, волонтер, мешканець Лондона:
Гроші будемо заробляти пізніше, як закінчиться війна, а зараз треба просто допомагати, щоб це всьо якомога скоріше закінчилося.
В'ячеслав Лесько, волонтер, мешканець Лондона:
Дуже тяжко, я вам чесно скажу - дуже тяжко. Але як порівняти наших хлопців, їх же ж не питають, на скільки вас ще вистачить, їх ніхто не запитує - чи ви хочете, чи не хочете, чи на вихідні поїхати й ми ставимо себе на їхнє місце і ми не можемо робити по-інакшому.
Тим паче, що завтра знову надійдуть коробки із військовою формою, які треба відсортувати та відправити на передову.
