За дев'ять місяців він урятував понад тисячу життів: історія волонтера з Києва [ Редагувати ]
Заявки на евакуацію Сергій отримує з різних джерел
"Навіть, якщо це буде лише одна заявка - я поїду"! Киянин Сергій Іванов із початком повномасштабного російського вторгнення наважився змінити звичне життя і відправився на Донбас - евакуйовувати людей.
За дев'ять місяців він урятував понад тисячу життів. Під ворожими обстрілами Сергій щодня вивозить людей, які живуть на лінії фронту, в містах де ідуть активні бойві дії. Що змушує ризикувати, та знову і знову вирушати під обстріли? - спеціальний репортаж Олени Логінової.
Доброго дня, Олена Вікторівна? ... А я за вами... - А я жду вашего звонка. Ну я тогда я оденусь...
І так щодня...майже без вихідних. Він вивозить людей із "пекла". Сергій Іванов евакуює людей з Донбасу. Сам - киянин. До повномасштабного вторгнення - працював відеоператором. Але війна змінила життя кардинально.
Олена Логінова, кореспондентка:
Як так сталося, що ви почали займатись волонтерством, а саме евакуацією людей після повномасштабного вторнення росії?
Сергій Іванов, волонтер:
Це, чесно кажучи, була випадковість. Моя знайома залишила мені маленьку машину Hyundai Getz, а сама поїхала за кордон, сказала, якщо вона тобі залишається, викоритай її для доброї справи. В мене є знайомі, в тебе є знайомі - можливо комусь треба буде допомога - вивести, перевести. Отак от зародилася ідея, а потім я попав в Рівне до одної організаціюї, яка займалась теж евакуацією.
Спочатку Слов'янськ, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка... На схід возив гуманітарку, а звідти - привозив людей. Але потім Сергію захотілося бути ближчим до лінії фронту. Слов'янськ, Бахмут, Сіверськ, Соледар... Відтоді йому вдалося врятувати з-під обстрілів понад 1000 осіб!
Давайте я вам допоможу... - Родненький, да баба біжить... родненькій...та ключиця поломана... - Не спішіть... - Костиля нема, синок другого... роздробило... Ти бачив ось... нашу хату!... - Давай-давай, быстрее...
Олена Логінова, кореспондентка:
Згадайте як ви прийняли для себе таке рішення - допомагати людям, евакуювати людей, власне кажучи, ризикувати власним життям заради порятунку інших, що стало каталізатором, що це був за такий момент для вас?
Сергій Іванов, волонтер:
Це цілий процес, не включається так от по меновєнію палочки. Ти розумієш, що ти можеш, ти пробуєш, заїжджаєш ще ближче, ще ближче і розумієш, що це людям потрібно. Ти відчуваєш якусь відповідальність, якусь до кожної людини... емпатію відчуваєш. Відчуваєш, що ти потрібен і оцей такий мікс - десь емпатії, десь адреналіну і включив цей момент. І прийшло розуміння, що ти можеш. Тобі не страшно.
Олена Логінова, кореспондентка:
Згадайте свою першу евакуацію на Донбасі, як це все відбувалося, чи було страшно, про що тоді думали?
Сергій Іванов, волонтер:
Вперше ми приїхали в Слов'янськ, були переживання звісно, бо ми багато чуємо про ці місця і міста, але насправді, коли ти бачиш це все своїми очима, воно зовсім інше. Не так все страшно, не знаю, може мені... я свої емоції розказую. Мені це сподобалось, багато людей, багато подяк, багато переживань і багато сліз, звісно.
Заявки на евакуацію Сергій отримує з різних джерел - це і гарячі лінії організацій, з якими співпрацює. А інколи - місцеві мешканці телефонують напряму, бо довіряють волонтерам. А ті, каже Сергій, на Донбасі як одна велика сім'я. Допомагають одне одному транспортом, діляться заявками.
Сергій Іванов, волонтер:
Якщо в мене зламалась машина, а машини іншої в мене нема, я починаю питати інших волонтерів. Як правило у нас дуже багато іноземців серед волонтерів, які займаються евакуацією. Причому дуже багато іноземців і при чому, вони вільні волонтери. Вони приїхали сюди просто допомагати. Було декілька разів, що я був в команді з іноземцем, бо в нього була машина.
Один із таких волонтерів-іноземців, з яким працював Сергій - Ліам Арнольд. Хлопець із Нової Зеландії. З ним спілкуємося по відеозв'язку.
Олена Логінова, кореспондентка:
Ліам, чому ви вирішили приїхати працювати волонтером в Україну, допомагати евакуйовувати людей з найбільш небезпечних місць?
Ліам Арнольд, волонтер із Нової Зеландії:
У Новій Зеландії, було багато новин, присвячених війні в Україні, особливо на її початку. І я відчув сильне бажання допомогти й вирішив поїхати в Україну. На той момент в мене було достатньо грошей, щоб купити квитки в Україну.
Ліам Арнольд згадує, як із Сергієм рятували людей... Часто - під обстрілами ворога.
Ліам Арнольд, волонтер із Нової Зеландії:
Те, що я запам'ятав, працюючи із Сергієм, це те, що він був дуже добрим, спокійним і сміливим. Я пам'ятаю, коли ми приїжджали в дуже небезпечні місця - він завжди давав час людям зібратися і завжди пересвідчувався, що вони мають із собою все необхідне - воду, їжу. Коли ситуація ставала вкрай небезпечною, він приймав рішення - саме тоді, коли треба було діяти рішуче та швидко.
Олена Логінова, кореспондентка:
Ліам, що ви можете розказати про евакуацію людей на Донбасі?
Ліам Арнольд, волонтер з Нової Зеландії:
Я пам'ятаю під час евакуації було дуже багато загрозливих моментів. Ми були повністю вдягнені в захисні костюми, шоломи. Ми постійно чули обстріли та вибухи. І неможливо було зрозуміти, чи ти на цій лінії вогню, чи ні. І завжди в нас на все було лише кілька хвилин: щоб забрати й швидко доставити людей у безпечні місця. Так само ми розвозили хліб. Приміром, я пам'ятаю в Соледарі ми привезли і роздали 900 буханок.
Олена Логінова, кореспондентка:
Ліам, що ви можете сказати про українських людей?
Ліам Арнольд, волонтер з Нової Зеландії:
Українці були дуже добрі й щирі щодо мене, коли я приїхав. І намагалися зробити так, аби почувався, як вдома. І я пам'ятаю, як сміливо люди ішли волонтерити - з Києва та інших куточків України. Вони не боялися ризикувати власним життям.
А ризикувати життям там доводиться щодня. Це відео однієї евакуації Сергій відзняв у Соледарі. Рятували двох дорослих і дитину під канонаду обстрілів і вибухів.
28 кваритра, заявка на евакуацію? Волонтери - да? - Да. Ви с ребенком? - Да. - Ребенок 5 лет? Я просто пока дозвонилась чуть не оглохла...
На рахунку - лічені хвилини... Люди вибігають із під'їзду з дитиною на руках! Сідають у машину... Сергію їх вдалося вивезти та врятувати.
Сергій Іванов, волонтер:
Найбільша небезпека - це артилерійський вогонь. Тут ти не розумієш...ти не можеш це відслідкувати. Максимально повністю одягається не можна сказати, що ти як військовий, але принаймні системи захисту в тебе максимальні. Тобто бронік, шолом, тактичні окуляри, затички, щоб не оглушило, не контузило. Якось так бували ситуації, коли ми колесом наїжали на міну... отримували контузії, благо що це легка контузія і через три дні ти відходив.
Суцільна руїна. Розбомлені хати і люди, які втратили все... - Це Бахмут зі сторони Опитного. Буквально ні одної живої хати. Обстріли практично не зупиняються... Максимально зруйновано, максимально вижжена земля, наскільки це можливо. Це скоріше не передати словами. - Це намагання зрівняти з землею все, якщо казати про сіру зону, прифронтова зона. Це просто рівняння з землею.
Часто Сергію доводилось рятувати маломобільних людей. Ось цю жінку він буквально виносив на плечах...
Та якби не було складно, каже Сергій, потім настає момент, коли чітко розумієш - навіщо це все...
Сергій Іванов, волонтер:
Це слова подяки. Дякуємо, що ви сюди приїхали, що взагалі в принципі доїхали, що погодилися нас вивезти. І це я не знаю... особливий момент, мені здається, люди раді тебе бачити можливо - це головне... Сама головна ціль. - момент емпатії це саме головне, бо я сильно люблю людей, сильно люблю Україну.
Але крім слів подяки, волонтери часто чують інші слова: "не хочемо", "не готові", "залишимось вдома". Одна із найбільших проблем: чимало людей відмовляються виїжджати.
Сергій Іванов, волонтер:
Дуже важко, я розумію, що для багатьох людей на сході домівка - це їхнє життя. Тобто бувають такі ситуації, заявку тобі залишає родич - немає зв'язку з бабусею чи дідусем, чи з мамою, чи з татом. Залишають заявку - був на зв'язку. 3 дні тому, чи щось таке і ти приїжджаєш, а людина не готова вона не хоче їхати. Ти в неї питаєш, чому, які причини.
Дуже часто люди кажуть: мені краще померти тут...
Він казав, що я тут охоронцем залишаюсь, і він буде дивитися. Звісно нам треба враховувати, що крім артилерії, крім війни, є ще моменти, коли просто приходять вори. І ламають двері і просто виносять все. І чоловіки намагаються це не допустити.
Для тих, хто все-таки виїжджає, ще одним випробуванням є сама дорога.
Всі знають, що дороги прострілюються, можуть бути прострілені артилерію. Коли вони сідають в машину - це перший момент, вони трошки розслабляються, трошки, але ще не зовсім. Потім я розумію, що вони напружені на дорозі і от коли вони бачать перші включені світлофори, більше машин, відкриті магазини вони зовсім розслабляються, бо розуміють, що тут існує життя.
Олена Логінова, кореспондентка:
Збройні Сили України вже звільнили багато території на сході нашої країни і вже на півдні. Звільнили місто Херсон, це наша така велика перемога, якій ми радіємо... і більшу частину Херсонської області. Як ви вважаєте, чому українські бійці змогли змусити ворога тікати?
Сергій Іванов, волонтер:
Саме головне - це мотивація. Я розумію, що з самого початку, люди, які прийшли на нашу землю не розуміли, що вони тут роблять. Ми розуміли з першого дня, що ми робимо тут - це перше. Ми розуміємо, за що ми боремося. По-друге, це наша земля - ми вдома. А за свій дім завжди простіше боротися ніж незрозуміло за що - це друге і третє - я знаю напевно, що у нас зовсім інші стратегії військові у росіян вони зовсім інші - вони старі, застарілі десь савдепівські, може просто не професійні. А у нас же ми вже зовсім на іншому рівні і зараз навіть на даний момент вже після 8 місяців ми ростемо і це видно відповідно до наших успіхів. Я цьому радий і це окреме відчуття у гордості. Я вже за Херсон стільки сліз радості виплакав.
Тому й у Перемозі України не може бути сумнівів...
Ліам Арнольд, волонтер із Нової Зеландії:
Я думаю, що це лише питання часу, але Україна обов'язково виграє війну і поверне собі свою землю, яку тимчасово окупували.
Сергій Іванов, волонтер:
Я впевнений, що це буде Перемога. Я в принципі чекаю влітку, що я поїду з наметом в Крим.
