Без житла, підтримки рідних та звʼязку: історія переселенки з Маріуполя [ Редагувати ]

Без житла, та без підтримки рідних - так у Чернівцях жила переселенка з Маріуполя. Олена вирвалася з понівечіного міста. Чекала, доки до неї приїде чоловік, проте втратила звʼязок - і з ним, і з усіма рідними. Як волонтери в Чернівцях повертали віру в диво - подивіться. 

Цей шелтер для Олени став другою оселею. З рідного Маріуполя жінка встигла прихопити лише Біблію.

Олена, переселенка з Донецької області:

Починаються прильоти і починаєш зразу молитися, більше нічого не думаєш. В основному виїхали всі. 

Ворожа авіація в небі. Солдати російської армії, що крокують вулицями рідного міста. Такі спогади залишив по собі "русскій мір" у пам'яті жінки. В укриття Олена жодного разу не спускалася - більш як 10 років вона важко хворіє. Кілька місяців була прикута до ліжка. Нині - пересувається за допомогою палиці. 

У прихистку пані Олена вже облаштувалася. Читає, слухає радіо... На кухні - готує для військових. Разом із іншими жінками, що живуть у шелтері. 

Дмитро, священник:

Хтось втратив рідних на війні, хтось втратив свої будинки, немає куди повернутися, ми стараємося цим людям допомогти. 

Чоловік Олени - залишився у Маріуполі. Згодом мав приїхати до дружини. Але от уже кілька місяців зв'язку з ним нема.

Олена, переселенка з Маріуполя:

Він залишився, і каже - я машину відремонтую і приїду, до сих пір немає його. Останній раз зв'язок з ним був у вересні, коли я лежала у лікарні, коли лише виїхала із Запоріжжя, сказав передзвоню і більше ніхто не брав трубку. 

За місяць, поки Олена живе в цьому шелтері, вона взагалі втратила зв'язок із близькими. Весь цей час у неї не було телефону. Аж раптом жінка - на зимові свята - отримала подарунок. Від абсолютно невідомих людей. 

Олена, переселенка з Маріуполя:

Подякувала і всьо, і тримаю подарок у руках, а вони кажуть: ви хоч подивіться шо там, я туди, а там телефон.

Олена каже - це справжнє святкове диво! Втім чарівницями, які вручили жінці такий важливий подарунок, насправді виявилися жительки Чернівців. Дружини військових - поки їхні чоловіки на передовій - намагаються творити добро у тилу. 

Богдана і Мирослава, волонтерки:

Дуже страшно залишитися одній і не знати, що відбувається з твоїми близькими, ми як ніхто розуміємо як це, коли немає зв'язку з близькими і хотілося подарувати частинку добра. Стараємося взагалі волонтерити, тому що ми в тилу, маємо теж служити нашій Україні, наші чоловіки служать в ЗСУ, а ми от таким чином стараємось теж допомагати нашій перемозі. 

На великому екрані нового ґаджета Олена тепер гортає стрічки новин. Каже - вже зателефонувала багатьом друзям і рідним. Але найбільше чекає на те, що незабаром нарешті вийде на зв'язок її чоловік.