На Кіровоградщині спецзаклади прийняли переселенців з особливими потребами [ Редагувати ]

Переселенці з особливими потребами адаптовуються на Кіровоградщині. Місцеві спецзаклади прийняли вже дві сотні дітей та молодих людей з особливими потребами. В основному - це евакуйовані з Миколаївщини та Харківщини. Більше розкаже Олена Бринза. 

Татові слова: Україна - це я. Мамині пісні: Україна - це ми.

Так мешканці Знам'янського дитячого будинку-інтернату проводять свій час. За рік сюди евакуювали з пів сотні вихованців з особливими потребами з Миколаївщини та Харківщини.

Юля Баланда, переселенка з Харкова:

Малювати подобається, займаюсь спортом, на фізкультуру ходжу, на кухню ходжу готовити їсти.

Вихователі запевняють: евакуйовані діти адаптувались досить швидко.

Вероніка Михайлецька, вихователька дитячої групи:

Адаптувалися, перейшли до нашого життя, заспокоїлись - і все у нас добре. Не було складно, але в мене хлопчик Костя - він переселенець, він розмовляє російською мовою, я спілкуюсь з ним російською, оскільки українську він не розуміє.

Займаються тут навчанням та творчістю лише з тими, кому дозволяють діагнози.

Вероніка Михайлецька, вихователька дитячої групи:

У нас дуже малюнків багато нашої роботи, ми пишемо потрошку. Трошки кольори складаємо, фігури вивчаємо.

Більшість евакуйованих у будинку-інтернаті - паліативні хворі: мають тяжкі діагнози від народження.

Тетяна Валько, в.о. директора Знам'янського дитячого будинку-інтернату:

Серед них таких дітей, з якими можна працювати у напрямку реабілітації навичок елементарного самообслуговування в межах восьми осіб, всі інші дітки тяжкі, потребують уваги, піклування, догляду. Ці дітки, що прибули мають батьків - це 9 діток, це паліативне відділення, надзвичайно тяжкі дітки.

На початку повномасштабного вторгнення тридцять мешканців цього закладу разом з частиною персоналу виїхали в Польщу. Там вони й досі. Коли ж почали прибувати переселенці з особливими потребами на допомогу закладу у догляді за дітьми прийшли місцеві волонтери.

Ніна Єгорова, волонтерка:

Обов'язки наші такі: віддавати свою любов, віддавати свої почуття оцим діткам, які тут. Ви бачите, які вони особливі й потребують такої ж уваги. Вони все дуже відчувають.

Валентина Пригорницька, волонтерка:

Бажання допомогти їм, тому що вони такі безпорадні. Приходить їсти, отак ручки розкинули, ну як його не погодувати, як йому не допомогти в цьому житті, я так вважаю.

З вихованцями будинку-інтернату намагаються більше говорити на позитивні теми, що викликають радісні емоції. Аби діти почували себе в безпеці.