Історія вишиванки: в Івано-Франківську відкрили музей-майстерню національного одягу та побуту [ Редагувати ]

День вишиванки відзначають сьогодні в Україні. Важко уявити, що колись цього свята не існувало. Традицію було започатковано 2006 року. Ініціаторкою стала студентка Чернівецького Національного університету Леся Воронюк, яка запропонувала однокурсникам у певний день прийти на навчання у національному одязі. 

Сьогодні вишита сорочка є чи не в кожного українця. А от дізнатися історію цього вбрання тепер, зокрема, можна в Івано-Франківську: там відкрили музей-майстерню національного одягу та побуту. Тутешня експозиція нараховує понад шість сотень вишиванок.

В цьому кутку представлена Гуцульщина. Немає орнаменту, який би на сорочці повторювався. Кольори яскраві притаманні Космачинні, Гуцульщина - сині, червоні, яскраві такі кольори. 

Від кількості та розмаїття експонатів розбігаються очі. Вишиванки, кожухи, жупани, запаски, спідниці, рушники - більше тисячі одиниць старовиннного українського вбрання. Належить ця унікальна колекція родині Яценовичів. 

Галина Яценович, співзасновниця родинного музею:

Моя ідея, але я би без дітей сама це не зробила. В мене дві дочки, син, невістка, всі помагають, всі тут працюють, і внуки зараз помагають.

Почалося все із цієї старовинної сорочки, каже пані Галина. Її випадково знайшла вдома на горищі в старій скрині… Вишиванка належала її мамі - збереглися навіть фото, де та в ній одягнена.

На цій фотографії в 1943 році знята зліва моя мама, мама - уродженка села Саджава. Справа в тому, що моя бабуся Євдокія Василівна в 47-му році була вивезена на Сибір. І все, що було вдома в хаті цінне все пропало, видно якимось чином ця сорочка збереглася.

Олена Яценович, співзасновниця родинного музею:

Це реліквія нашого музею. Є у нас тут багато цінних виробів, цінних сорочок, яким більше ста років, але ця для нас найцінніша, бо вона наша, нашої родини. Моя свекруха - головна наша натхненниця музею.

Захоплення національним одягом швидко переросло в родинне хобі. В пошуках цінних експонатів Яценовичі вже двадцять років не пропускали жодного ярмарку. Найбільше їм вдалося "вполювати" на етнобазарах.

Олена Яценович, співзасновниця родинного музею:

Колись були такі етнічні базарчики, виставки, ярмарки, де люди привозили свої старі сорочки, тоді їх було багато, і можна було вибрати. Люди вже знали, що ми колекціонуємо, дзвонять, у нас є такі сорочки, яких точно нема ні в кого, приїжджайте. 

Найбільше в родинній колекції старовинних вишиванок - майже шість сотень. Деяким - понад сотня років. 

Олена Яценович, співзасновниця родинного музею:

Представлена тут переважно Західна Україна - наші етнічні 4 регіони. Але також є експонати з різних куточків України. Майже з кожної частинки України - схід, південь, захід, північ. 

Нам розказували історію цієї сорочки, що вона дуже переховувалась. Тому що тут бачити - прапорці. Багато є синя квіточка, жовта. Люди розуміли, що це тоді переслідувалося, не можна було так, як зараза ми наш прапор і ми тими кольорами пишаємось. А тут воно так в узорі заховано, що треба добре придивитися, що там є наш національний український прапор.

Ховати такий "народний скарб" вдома сімʼя Яценовичів не захотіла. Аби якомога більше людей могли побачити народні скарби, відкрили в Івано-Франківську родинний музей. 

Галина Яценович, співзасновниця родинного музею:

Для мене вишиванка - це спадок, який залишився від наших дідів-прадідів. Це вони придумали. Не мали телевізора, не мали компʼютера, не мали схем в електронному вигляді, це вони самі мали придумати і це зробити. Це є дуже великий скарб, який нам залишився від них. І зараз ми це мусимо показати нашим майбутнім поколінням - дітям, внукам, привити їм любов.

В музеї - поруч із виставковою залою - родина облаштувала і майстерню, де шиють сорочки.