Торік Миколаїв залишився без води: жителі діляться досвідом [ Редагувати ]

У кранах ані питної, ані технічної води. І так цілий місяць. Це досвід Миколаєва у період активних бойових дій. Торік у квітні росіяни обстріляли водогін Дніпро-Херсон, яким місто користувалося багато років. І це мало стати початком гуманітарної катастрофи.

Втім, миколаївці витримали. Своїм досвідом тепер діляться з тими, хто залишився без води через підрив росіянами греблі у Каховці.

Раїса Олександрівна набирає в баклажки питну воду. Для жителів Миколаєва вона безкоштовна. А от рік тому у квітні, коли центральне водопостачання припинилося, для людей це стало справжнім випробуванням.

Раїса Фоміна, жителька Миколаєва:

Дуже було страшно. Будемо брати з річки, бо в мене сім'я - п'ятеро людей і пес.

Люди чекали, що з дня на день вода з'явиться в кранах. Хтось носив її відрами з річки, хтось ходив на джерела. Та справжнім порятунком стали каравани вантажівок до Миколаєва з пляшками, бутлями та каністрами від сусідів.

Раїса Фоміна, жителька Миколаєва:

Одесити нам возили воду. Черги були по три-чотири години. Але по дві баклажки нам давали. Я з онукою ходила. Чотири баклажки брали. Так нас довго виручали.

Фасовану воду розвозили містом безкоштовно волонтери, благодійні організації та Червоний хрест.

Аркадій Дабагян, начальник аварійно-рятувальної служби Червоного хреста в Миколаївській області:

В той час ми активно займалися евакуацією населення з Миколаєва, саме в тих автобусах, які їхали до Одеси й везли туди людей, поверталися у зворотній бік вже з пляшками води.

А тим часом за допомогою донорів у Миколаєві стали активно бурити свердловини та встановлювати очисне обладнання. Тепер у місті 131 точка безкоштовної видачі води.

Віталій Луков, перший заступник міського голови Миколаєва:

Нам вдалося мобілізувати ті компанії, які займаються бурінням. У нас були попередні карти ґрунтових вод. Але більше намагалися наближати до споживача і рівномірно розподіляти по місту.

Ірина мешкає в приватному будинку, але і для її родини відсутність централізованого водопостачання стала проблемою. Вирішувати її треба було швидко.

Почали збирати дощову воду. Вона прозора, чиста. Можна мити голову, купатися.

Дощову воду збирали у великі баки, для питної - придбали спеціальні каністри, а купували лише мінеральну. Потроху звикли до безвідходної схеми використання води в побуті. А ще пристосували чимало девайсів для її економії.

Ірина, Каракай, жителька Миколаєва:

Це для оприскування рослин. Але її можна використати для миття рук. Сам собі допомагаєш, невеликою кількістю води миєш. Покажу скільки водички використовується для миття рук. Це достатньо.

Приготування їжі теж підпорядковувалося суворим вимогам економії. Ірина ділиться зручним набором страв.

Ірина Каракай, жителька Миколаєва:

Це тушкована капуста. Її просто треба помити, і вже страва готова. Яєшня. Мити майже нічого не треба. І каша.

За період величезного дефіциту води родина не лише не закинула город, а ще й збільшила його площу та асортимент.

От рештки гороху. Ось рештки від ячменю.

Саме ця підстилка врятувала урожай. Ані посухи, ані бур'янів.

Сергій Каракай, житель Миколаєва:

Основне було зберегти вологу. Спочатку води у нас не було геть, потім вода була дуже солона. Не було зайвого випаровування вологи, яка випадала у вигляді опадів. Поливати потрібно було менше.

Ірина зізнається, город - це не лише про їжу. Це символ їхньої віри в те, що все буде добре. Вже понад рік родина вчиться щодня долати труднощі, які українцям влаштовує ворог, і щоразу переконується: усе можна подолати!