Вже вдруге тікає від війни: історія 97-річної переселенки з Харкова [ Редагувати ]

Вона втікає від війни. Вже вдруге. У свої 97 років Діана Умеренкова змушена була тікати з рідного Харкова. Жінка місяць жила під обстрілами, бо не могла виїхати через слабкість після ковіду. Нині ж, разом з донькою, мешкає в черкаському гуртожитку. Поспілкувалася з пані Діаною наша знімальна група.

Пані Діана у своїх 97 і хвилини не сидить на місці. Хатні клопоти всі на ній. Жінка готує суп і в процесі розповідає, що сьогодні, як і колись, щодня чекає добрих новин про перемогу.

Діана Умеренкова, переселенка з Харкова:

У всіх було таке, коли закінчиться війна, тоді все і почнеться.

На її поличці - книжки німецькою й окуляри. Без читання пенсіонерка не уявляє життя. Пані Діана за фахом - викладач німецької мови. Спершу працювала в школі й військовій академії у Твері - жінка народилась у рф, згодом - викладала у вишах Харкова. Разом з чоловіком у цьому місці й прожила більшу частину життя. Що таке війна, пані Діана побачилась, коли була ще школяркою

Діана Умеренкова, переселенка з Харкова:

Я ще застала фінську війну, фінська була як раз тоді, коли я ще в школі була, але ми це відчували, тому що школа, у якій я вчилася, її заняли під госпіталь, і ми в школі вчилися в три зміни, десь о 8 вечора ми приходили й до 11 займались. 

Нині пенсіонерка з донькою Ксенією мешкають у Черкасах, а в перший місяць повномасштабного вторгнення жили під обстрілами у Харкові.

Ксенія  Умеренкова, донька Діани:

Взрывы не прекращались ни на секунду. Мы не спали, не ели. Мамочку обниму, на нее лягу, тут телефон, тут телефон, все це гремит, пролетают самолеты, ракеты. Одна взорвалась возле нашего дома. Цок - и стекол нет.

Виїхати відразу жінки не змогли через хворобу пані Діани - вона заслабла після вірусу, тому і довелося спостерігати, як росіяни руйнують місто.

Діана Умеренкова, переселенка з Харкова:

На удари ці дуже реагує моя дочка, я більш спокійна, я всім кажу: мене закалила та війна, я знаю, що це таке, як буває, тому я більш спокійно ставлюсь, але страшно, звичайно, було.

Жінки спочатку виїхали на Закарпаття, згодом до Черкас, бо сюди перебазувався виш, де викладає Ксенія. Живуть мати з донькою у студентському гуртожитку, і тут пані Діана всіх вразила своїм позитивом та активністю.

Тетяна Кожемяко, директор студентського містечка Черкаського національного університету:

Здивовані, звісно, були. Найбільш захоплені її енергією оптимізмом, якою надихає все оточення. Чудова людина.

Пані Діана щодня готує обід та ходить в магазин. Секрет ясного розуму та довголіття, каже донька, матір не має, але надважливо зберегти цікавість до життя.

Ксенія  Умеренкова, донька Діани:

Ми не можемо нічого не робити. Якщо є час, значить, нам щось потрібно вивчити, щось потрібно почитати, щось дізнатися. Вона весь час, то кросворди, то всі книги перечитує кілька разів, бо вона ще щось там дізнається.

Найбільша мрія пенсіонерки, як і у всіх українців - дочекатися перемоги.