Пережив ворожий удар "Ланцета" та міномета: приголомшлива історія воїна [ Редагувати ]
Він пережив удар "Ланцета", прощався з життям, бо стікав кров'ю і не міг самотужки накласти турнікет. А коли евакуйовували прилетіло ще й з міномета, побратимам довелося відкопувати пораненого. Як каже сам - його "вбили" і "поховали" в один день. Приголомшлива історія житомирського поліцейського Андрія Печенюка - далі.
Не було ніякого ні виходу, ні свисту, просто бах і все. Я зразу перестав відчувати все, що нижче грудей, оглянув себе - з ока кров, з рота - кров, ліва рука - кров, ногами поворухнути не можу, тут кров, з шиї - кров.
Тяжкі поранення Андрій отримав торік поблизу селища Курдюмівка. Боєць з побратимами ішов на завдання, щоб відбити позиції ворога.
Андрій Печенюк, поліцейський:
Не пожаліли на чотири піхотинці "Ланцета". Це дрон-камікадзе москальський, він призначений для техніки. Двоє моїх побратимів загинули там в тій посадці. Ще один отримав контузію. Ось і я…
Тієї миті, згадує Андрій, вже прощався з життям.
Андрій Печенюк, поліцейський:
Я чітко знав, що я помру, розуміючи, що у мене з усюди тече крові, що в мене одна тільки робоча кінцівка. Я не міг накласти на себе ні одного турнікета. Не знаю, як і хлопці теж не знають, як я вижив. Прийшла моя група евакуації, тактичний медик трошки мене залатав, положили мене в нору і що ще цікаво, що в ту нору був прямий приліт. Хлопці розказували - мене ще одкопували. Тобто 20-го жовтня мене ще й поховати встигли.
Що із сином сталася біда - відчуло материнське серце.
Надія Печенюк, мати Андрія Печенюка:
Десь о десятій вечора я вийшла на двір, і мені якби закрило дихати. Я забігла в хату і кажу: напевно, з Андрієм біда - моліться, моліться.
Андрієві - 35 років. Він поліцейський. Служив у секторі контролю за обігом зброї у місті Коростень. Коли почалася велика війна, стояв на блокпостах. На той момент ворог уже окупував кілька сіл Житомирщини. А тільки-но створили штурмову бригаду "Лють", Андрій першим записався до її лав. Потрапив у штурмовий полк "Сафарі".
На моїй землі - погань. Мій обов'язок захищати свою землю. Наша робота, ми ж штурмовики, ми не ходили на "нуль", ми його просували.
Такі вправи для Андрія поки ще на межі людських можливостей. Все його тіло пронизане ворожими осколками. Три з них медики навіть не діставали.
Андрій Печенюк, поліцейський:
Один в плечі, минув життєважливу судину, він залишиться зі мною, в кістку влетів. Там зломав мені плече. Один пройшов через праве око. Зараз він в черепі в мене, і такий, який мене найбільше скалічив - це зайшов в шию, минув сонну артерію, дві артерії біля хребта, от поламав мені два хребці грудного відділу.
За виконання завдань на сході старшого лейтенанта поліції Андрія Печенюка нагороджено "Срібним хрестом" головнокомандувача ЗСУ.
Насправді це дуже важка нагорода, я довго плакав, як її отримав.
Боєць нині на реабілітації у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни.
Дмитро Разкевич, лікар фізичної та реабілітаційної медицини Рівненського обласного госпіталю ветеранів війни:
Він має травму спинного мозку, і коли ми говоримо травма спинного мозку - ми говоримо про функціональний стан. На сьогодні пацієнт має обмеження щодо самостійної ходьби, тому зосередилися на мобільності через крісло колісне.
Діана Міськевич, асистентка фізичного терапевта:
Ми працюємо над балансом, над доланням перешкод, над його мобільністю в загальному, щоб він був самостійний в соціумі й не потребував сторонньої допомоги.
Для Андрія кожна вправа - маленьке досягнення. Матері - велика радість.
Надія Печенюк, матір бійця:
Ми приїхали сюди, він сидіти не міг. Отак садимо й отак він падає зразу. Це вже дуже великий прогрес.
Наталія Дячук, ерготерапевтка:
Дуже такий мотивований - я бачу ціль, не бачу перешкод, вже от на цей момент, за час перебування, він є самостійний, він може самостійно їсти, самостійно одягнуть, душ там з адаптивними засобами.
А це вже Андрій порається у шпиталі на ергокухні.
Ми тут проводимо один з етапів реабілітації, якщо в пацієнтів є запит, як вони будуть готовить на кухні, як їм краще під'їхати, як їм відкрити тумбочку, як приготувати їсти.
Андрій щодня займається зі спеціалістами. Приїздить у тренажерну залу часто і сам.
Став набагато сильнішим вже. Тут відтискаюсь навіть на брусах, займаюсь на тренажерах, займаюсь мобільністю - це дуже добре. Так в мене з'являється шанс стати на ноги.
