Чого боявся Сталін? [ Редагувати ]

Цього тижня минули п'ятдесят п'яті роковини смерті Сталіна - людини, прізвище якої стало символом жорстокості, масових репресій та жаху, в якому жили мільйони людей у величезній країні. Утім, батько народів теж боявся. Боявся замаху. І цей страх в післявоєнні роки перетворився на справжню хворобу.

Часто ця людина, від якої залежали долі мільйонів, ухвалювала рішення, керуючись не логікою, а параноєю. Або якимись іншими фобіями. До речі, більшість правителів того часу - тих, хто розв'язали, а потім закінчували другу світову - мали серйозні проблеми з психікою або ж навіть були наркотично залежними. Це історичний факт.

Непросто, мабуть, сучасним історикам вишукувати логіку в деяких рішеннях політиків того часу - рішеннях, що змінили обличчя світу.

Історія вождя, якого боялися, і вождя, який боявся сам. Там, де Сталін провів останні роки свого життя, побувала Лариса Задорожна.

Сталін дивився з цього майданчика на море. Кожного разу тут він зустрічав день Військово-морського флоту. Перед очима пропливали радянські кораблі і салютували головнокомандувачу. Після війни тут, в Абхазії, Сталін проводив по 5-6 місяців на рік. Звідси керував країною. Сюди його гнала самотність та панічне відчуття небезпеки. Одного разу залізний Йосип не стерпів: "Всі великі! Всі геніальні! А чаю випити нема з ким!"

Він бачив Сталіна. Він працював на Сталіна. Колишній його охоронець. Здається, що й сьогодні Валентин Арбацький боїться розповідати про свого начальника. Адже тоді, у 40-х, він закінчив школу НКВС, де навчали діяти, а не говорити.

Валентин Арбацький, охоронець Йосипа Сталіна:

- Он с вами когда-нибудь общался?

- Нет.

- А почему?

- Поприветствовали, куда идет сообщили...

Вождь збудував тут власний маленький світ із своїми законами. Доньці Світлані сюди приїжджати дозволялось, а от синові Василю - ні. "Нап'ється", - говорив батько. Кожного сезону сюди навідувалося близько 300 гостей, серед них - іноземці.

Валентин Арбацький, охоронець Йосипа Сталіна:

- Я видел американцев только. И он здесь их не принял.

- Почему?

- В зеленую рощу послал, в Сочи. Они приехали в рваных пиджаках. Он сказал: не притворяйтесь, я здесь вас не приму.

Станіслав Кульчицький, заступник директора Інституту історії НАН України:

- І охорону він боявся. Він всього боявся. Наприкінці життя ця боязнь набула медичного характеру, психічного. Ніхто надто довго в нього не затримувався на тих посадах які займав.

"Холодна річка" - найстаріша абхазька дача. Її називали "номер 2". Вона - копія дачі "номер 1" - Кунцевської під Москвою. Всі сталінські дачі були пофарбовані в зелений колір. Він найбільше подобався батькові народів. Зараз у "холодній річці" - резиденція президента невизнаної Абхазії. Замість екскурсоводів - охоронці. Але тільки для нас. Потрапити сюди звичайній людині неможливо й досі.

- Конфигурация потолков абсолютно разная. Это делается для того, чтобы человек, который заходит сюда, чувствовал себя неуютно.

Навколо будинку було чотири кільця охорони. Прикриття з повітря і з моря. На горі - зенітки. Цю кнопку міг натискати лише Сталін. На виклик приходила єдина людина - генерал-лейтенант Власик, начальник охорони.

- Здесь много спален. Он за ночь две-три спальни менял в целях безопасности. Возле каждой спальни стояли двое "нквдэшников" не ниже капитана. Но у них не было информации, есть кто в спальне или нет.

Цією дорогою Сталін йшов до моря. Він долав 874 сходинки. Десь посередині зупинявся відпочити. Охоронці розповідали, вождь завжди купався в одязі. Він соромився власного тіла.

Для Сталіна завжди замовляли взуття з високими підборами, аби він видавався вищим. Усі дзеркала спеціальні: візуально збільшують людину. А ліжка виготовляли на 25 сантиметрів менші від держстандартів.

Станіслав Кульчицький, заступник директора Інституту історії НАН України:

- Він був дуже слабкою людиною. Він був дуже низького зросту - трошки більше 1,5 метра. Його обличчя було покрите слідами від віспи, абсолютно некрасиве. Одна рука трошки усохла. Він мало що нею міг зробити.

А ця дача була найулюбленішою. Її збудували 1946-го року військовополонені. 120 гектарів землі відібрали в Новоафонського монастиря. Унікальне місце - тут завжди на 10 градусів прохолодніше, аніж в низині. Сталін не витримував спеки.

Віолета Харазія, зберігач Новоафонської дачі Йосипа Сталіна:

- Сталин во главе стола обычно не садился. Место Сталина вот здесь, напротив этой картины. Эта картина висела со значением. Во время банкетов если кто-то из гостей высказывался не так, как хотелось Сталину, он показывал на эту картину. Этого было достаточно, так как это картина Шишкина - сибирский пейзаж. Все знали, что Сталин с Сибирью не шутит.

800 людей обслуги. Вони мали працювати так, аби Сталін навіть не помічав, що на дачі буває ще хтось, окрім нього. Офіціанток, прибиральниць, садівників привозили на роботу в автобусах із закритими вікнами. Реальна історія: якось Сталіну на очі потрапила бухгалтер. Її одразу відсторонили від роботи і допитували, звідки вона знала, що саме в цей час Йосип Віссаріонович гулятиме.

Віолета Харазія, зберігач Новоафонської дачі Йосипа Сталіна:

- Здесь есть подземный переход, он ведет к морскому причалу, за 5 минут можно дойти, не выходя из здания. Там был свой причал и своя пристань.

Цікаво, на цю дачу Сталін ніколи не допускав Берію. Починаючи з 1946-го року, вождь дедалі більше боявся оточення. У всіх навкруги він бачив ворогів. Найбільше Сталін жахався отруєння, бо сам розумівся на цій таємній зброї.

Станіслав Кульчицький, заступник директора Інституту історії НАН України:

- У Сталіна була спеціальна лабораторія з отрутами. Ця лабораторія була на найвищому рівні техніки.

Сталін не гребував особисто - за допомогою прослуховуючого апарата - дізнатися, що говорять там, за стіною. А ще "хазяїн" боявся літати, тому пересувався броньованим поїздом. Нині відомо про 8 спроб замаху на Сталіна. Спецоперації розробляли німці, японці і свої, радянські. Але жодна не була вдалою.