За лаштунками Каннського фестивалю [ Редагувати ]

Свої змагання завершують і кіномитці. На фініші - 62-й Каннський фестиваль. Загалом на Золоту пальмову гілку претендували 20 картин з усього світу (лише одна з них - американська).

Цьогорічний конкурс вже назвали найсильнішим за останні десятиліття. Серед режисерів - одні генії та лауреати: Тарантіно, Альмодовар, Ханеке, Ларс фон Трієр. Роботи кожного геть різні: це і кривава драма, і спагетті-вестерн про Другу світову, і трилер, який стверджує, що світ створив антихрист, і пристрасна історія кохання, і комедія, сповнена чорного гумору, і дослідження про походження екстремізму. Кожен кінометр пропонує свій, особливий погляд на світ.

Та Канни - це не лише чисте мистецтво, але й зорепад акторів, світські вечірки, скандали, нечувана розкіш і спалахи фотокамер. Весь час, доки тривав фестиваль, там працювала наша знімальна група. І далі ми вам пропонуємо особливий погляд на кіно, на Канни і життя цього прекрасного міста.

Про те, що відбувається за межами знаменитого червоного килима, де ховаються від папарацці видатні режисери та актори, і кому звіряють свої таємниці - все у матеріалі Наталі Гуменюк.

Наталя Гуменюк, кореспондент:

- 12 днів поспіль з фотокамерами чатують біля готелів, де живуть знаменитості, мисливці за зірки. Саме Каннський фестиваль ввів у вжиток поняття "папарацці". Папараццо - ім'я нав'язливого репортера з картини Федеріко Фелліні "Дольче віта", який виграв Золоту пальмову гілку.

За інформацію, яку має ця людина, жовта преса віддала б мільйон. Він, що зберігає чужі таємниці, пояснює: бармен - все одно, що священик. Патрік 35 років завідує "Маленьким баром" в каннському готелі "Карлтон", де зупиняються супер-зірки. Тут усього 5 столиків, тож саме у цьому барі знаменитості ховаються від сторонніх очей.

Патрік Сорі, бармен у "Маленькому барі" в Каннах:

- Шерон Стоун, Майкл Дуглас, Енді МакДауел, знаю усю родину Катрін Деньов. Пам'ятаю молодого Депардьє, коли його знали лише у Франції. Якось з іншим актором вони співали усю ніч, поки я не нагадав: час снідати. Колись Антоніо Бандерас приїхав із Мелані Грифіт, їм терміново треба було місце для приватної розмови. Зазвичай під час фестивалю усе зарезервоване, теж особливими людьми. Ми викрутилися - така робота.

Патрік бачить зірок до і після їхнього виходу на червоний килим. І переконує: позування, зустріч з фанатами для акторів - теж робота. До його бару знаменитості повертаються геть виснаженими. Хоча старе покоління уміло триматися краще.

Патрік Сорі, бармен у "Маленькому барі" в Каннах:

- Нині зірками стають надто швидко. Буває, приходить геть молодий актор і каже: я велика зірка, зараз же мені ось цей столик. Я питаю: ти на скількох фестивалях був - одному? Я на 35. Найважче, коли поряд з такими ще більш зухвале оточення, якийсь продюсер, що вважає себе пупом землі. Та справжні кінометри скромні, такі, як ми з вами.

Наталя Гуменюк, кореспондент:

- Канни це - не просто "чемпіонат світу з кіно", а еталон гарного смаку. Сюди не посміють заявитися політики. Це єдиний кінофестиваль, куди зірки приїздять не за гонорари, а показати, в якій вони формі, і побачити найсучасніші фільми.

Актори тут таки вперше дивляться картини за своєї участі. На найгучнішу прем'єру цього року - спагетті-вестерн "Безславні покидьки" Квентіна Тарантіно - виконавець головної ролі Бред Пітт привіз дружину Анджеліну Джолі. Заодно розвіяв чутки про розрив - пара три місяці не показувалася разом. Ось у ризикованому міні крокує найсексуальніша актриса Голівуду - 50-літня Шерон Стоун. Теж дивитися кіно. Світська Діва Періс Хілтон спізнюється на показ на 15 хвилин, коли більшість фотографів розійшлася. Такі, як вона, в Канни напрошуються. Жан-Жак Ложе тридцять років організовує фестивалі. День, коли на червону доріжку намагалася потрапити порно-діва Чичоліна, згадує як найгірший у житті.

Жан-Жак Ложе, організатор міжнародних кінофестивалів:

- Президент фестивалю сказав: це неможливо, того дня запрошений Роберт Форд, Чичоліни не має бути поряд. Якщо вже приходить - хай о сьомій. Ні хвилиною пізніше, і тільки на сходи, їй не можна на показ. Ти відповідальний. Чичоліна з'являється ще раніше, коли мене немає на місці. Чую, фотографи волають: "Чичоліна!" Дивлюся, сукня геть прозора: кілька смужок тканини. О Господи! Вона піднімається і, попри заборону, прямує до палацу. Я злющий, і так, щоб не помітили, намагаюся її зупинити, ненароком наступаю на сукню. Та рветься -  і Чичоліна голісінька! Божевілля!

Багато галасу довкола. Та визнають у Каннах лише тих, хто піднімається східцями на показ власної картини.

Які фільми запросити в Канни, вирішує саме ця людина. Тьєррі Фремо - генеральний делегат фестивалю. Щороку він особисто переглядає більше 800 картин. Йому допомагає авторитетна рада кінокритиків та режисерів, та за Тьєррі - останнє слово.

Тьєррі Фремо, генеральний делегат Каннського кінофестивалю:

- Підбір фільмів для Канн - це шлях, подорож світом. І я маю бути впевненим, що після 50 картин, загалом відібраних для показу, 20 у конкурсній програмі, ми знатимемо про цей світ більше. Кіно привозять різні люди з різних країн. Я проти того, щоб шукати загальну ідею кожного фестивалю. Це різні погляди на нашу планету. Щоправда, Канни дають нам зрозуміти: цей світ радіє чи сумує.

Букмекери роблять ставки і не на найславетніших. Золоту пальмову гілку пророкують кримінальній драмі "Пророк" француза Одріяра. Це тюремна сага про неписьменного арабського хлопця, який на 6 років потрапляє за ґрати, і у французькій в'язниці піднімається до вищих щаблів тюремної ієрархії.

Закордонні критики найкращою називають найзагадковішу картину фестивалю "Білу стрічку" австрійця Міхаеля Ханеке. Її дія відбувається у німецькому протестантському селі напередодні першої світової.

"Біла стрічка" - повільна розповідь про жорстокість дітей, вихованих у суворій родині пастора. Фільм досліджує природу агресії і зародження екстремізму у сучасному розумінні. Зрештою, пояснює утвердження суспільства, яке прийняло нацизм.

Міхаель Ханеке, режисер фільму "Біла стрічка":

- Коли людина приймає якусь ідею за абсолют - політичну чи релігійну - вона втрачає гуманність. Ці діти вважають себе правою рукою Бога. Правда в тому, навіть ті, хто на 100% вірить в ідеал, не живе у стовідсотковій відповідності до нього. Я хотів показати, якщо будь-яка ідея стає абсолютом, її буде спотворено. Глядачі можуть подумати, що фільм про німецьку проблему, та це стосується усього світу.

Саме знявшись у Ханеке, визнання у Каннах отримала нинішня голова журі - Ізабелль Юппер.

Порівняно з комічно-кривавими "Безславними покидьками" Тарантіно, пристрасними "Розімкнутими обіймами" Педро Альмадовара та навіть скандальним "Антихристом" Ларса фон Трієра картини-фаворити широкому глядачеві можуть видатися нудними. А у Каннського журі, яке складається з одних лауреатів, власні критерії.

Нурі Більге Джейлан, член журі 62-го Каннського кінофестивалю, найкращий режисер Каннського кінофестивалю-2008:

- Дивитися і судити фільми у Каннах дуже важко, адже вони надзвичайно оригінальні. Буває, спочатку стрічка видається нудною, а першу сцену можна зненавидіти, а потім виявляється, що це фільм твого життя. Рішення - не тільки поклик серця, але голос розуму. Світові режисери розповідають нам про світ, у якому ми живемо.

Крихітна, вольова президент журі Ізабель Юппер пообіцяла: приїхали в Канни не судити, а любити кіно. Тож немає сенсу домислювати. Переможе той, під час чийого фільму серця членів журі битимуться в такт.

Наталя Гуменюк, Ігор Антонюк, "Подробиці тижня", телеканал "Інтер", Канни