Беженцы из Славянска: Там сотни трупов. Морги переполнены (видео) [ Редагувати ]

З окупованого терористами Слов’янська масово виїздять місцеві жителі. Хто самотужки, а кому допомагають волонтери. Історії тих, хто тікає від війни, збирали наші кореспонденти.

Це, по суті, єдина дорога, якою можна виїхати зі Слов'янська. Через військові блокпости. Спочатку перевіряють бойовики, потім українські військові.

У міліції кожного фотографують, роблять копії документів, дивляться у базі - чи не були під судом. Навіть телефони оглядають, щоб не було крадених.

Таким чином вираховують терористів, які під виглядом мирних жителів намагаються втекти зі Слов'янська.

Валентина Маслова, пасажирка автобуса "Слов'янськ-Харків":

- Я живу поблизу Семенівки, яку бомблять з ранку до вечора, бомблять, розбомбили водопровід, розбомбили цю вишку високовольтну і так далі, люди сидять без світла без води.

Наталя забирає подалі від війни маленьку дочку. Марійка не виглядає переляканою, підстрибує по всьому автобусу. Проте, щойно почує якийсь гучний звук - ховається. Звикла, якщо гримить: треба бігти в підвал. Чи надовго залишають дім - не знають. Їм важливо повернутися до осені. У Марійки вроджена вада серця, у вересні - операція. Лікуватися повинна в Слов'янській лікарні.

З усіх пасажирів найважче було виїхати Вікторії. Вона прикута до інвалідного візка. Покидати місто чи ні - думала два місяці. Останньою краплею стала стрілянина в центрі. Чергу на звичайний рейсовий автобус довелося займати за кілька днів.

Вікторія Овчаренко, пасажирка автобуса "Слов'янськ-Харків":

- У місті дуже багато людей, дуже багато людей, діти, дорослі, на колясках інваліди, це ж Славкурорт, там же спінальне, спеціалізоване, чому люди купували там, коли давали квартири.

За розмовами час тягнеться трохи швидше. Найгірше пасажири переносять спеку. На термометрі 35 градусів по Цельсію. Діти просять пити, а мопса Лакі навіть доводиться вкутувати в мокру ганчірку. Його господиня, як і багато тут  їде в нікуди. Тікати зі Слов'янська вмовив чоловік. Він лікар, і знає більше за інших.

Тетяна, пасажирка автобуса "Слов'янськ-Харків":

- Вони кажуть троє-четверо-шестеро вбитих, а там сотні трупів, сотні. Морги переповнені, в посадках валяються солдати, українські ці хлопчики, яких матері чекають. Літо, уявіть, що там з ними, хоч би вивозити давали.

Із зони АТО виїхала лише третина місцевого населення. В уряді людям рекомендують виїжджати. Ось тільки не уточнюють, як саме. За весь час місцевим жителям так і не присвоїли статусу біженців, отже, немає і соціального захисту. Із зони бойових дій їх вивозять волонтери.

Для Наталі і Дмитра це вже 9-та поїздка. Вони вивозять батьків із малюками в Чугуїв під Харків. Але навіть плакат із написом діти не завжди рятує.

Дмитро Дроб, волонтер:

- Коли їхали назад, по нас працював снайпер. Я не хотів нікого лякати, але перед нами фонтаном було видно, хто це був, сказати не можу.

Цього разу в старенькій Газелі десять маленьких пасажирів. Шестеро з однієї родини. Хлопці розповідають, що бачили останнім часом. І це зовсім не дитячі картинки.

Алехандро:

- До нас приходили якісь чоловічки з автоматами і вони стріляли прямо у скло! До нас, а ми потім вимкнули скрізь світло і ховалися.

У Чугуєві їх зустрічають місцеві жителі. Селять у своїх будинках, і допомагають, як можуть. А Дмитро з Наталею знову збираються в дорогу - за новою партією "біженців".

Олена Мітясова, Лідія Калініна, Олександр Яновський, телеканал "Інтер", Харківська область.