Переселенці з Донбасу таємно залишають рідні міста [ Редагувати ]

Матеріальні та побутові проблеми, а головне бойові дії, змушують багатьох жителів буремних регіонів шукати притулку в інших областях країни.

Але чи таке вже комфортне для них мирне життя?

Напівзруйновані бараки, їжа, приготована на вогнищі. Такими є будні деяких переселенців із Донбасу та з Криму. Київські волонтери не можуть впоратися з людським потоком.

Лише офіційно до столиці приїхали майже п'ять тисяч втікачів. Під помешкання для них пристосовують усе, навіть напівзруйновані піонерські табори.

Один день із життя переселенців побачила наша знімальна група.

Це територія колишнього піонерського табору. Після вибуху на Чорнобильській АЕС дітей сюди не привозили. Дванадцять років тому керівництво Ірпінського податкового університету взяло територію в оренду.

Сюди поселили студентів і викладачів. А два тижні тому табір став притулком і для переселенців з Криму та Донбасу. Коридори в корпусах ще у відносно нормальному стані. А ось душ він один на три поверхи без ремонту та вкритий грибком. Тут переселенцям доводиться мити дітей.

Тільки у цієї кримської татарки їх четверо. Ми не показуємо обличчя жінки, вона не хоче боїться. Сім'я тулиться в одній кімнаті. Зі своїх речей лише те, що на них.

Поки жінки возяться з дітьми чоловіки намагаються налагодити побут.

Щодня у табір заїжджають машини. Вантажні відділення заповнені доверху від хліба до будматеріалів. Ця кімната - найцінніша. Тут справжній склад.

- Везут закрутки, детям печенье, конфеты, гречку, вермишель, рис, везут даже вот у нас есть детское питание для маленьких детей.

Їхнє спільне лихо стерло географічні кордони. На одній території мирно уживаються кримські татари і жителі Донбасу. Лише б не було війни. Найбільше боялися за дітей.

Тетяна, переселенка з Красного Луча Луганської області:

- Он уже ходил по городу и оглядывался где снайпер, нет ли снайпера, это уже началось на ребенка, потому я постаралась вывезти его.

Спілкуватися ось так, як Тетяна, не ховаючи обличчя, можуть одиниці. Щоб не нашкодити рідним. Адже їхали фактично таємно.

- Блокпосты, все это проверяется, все обманывают, все говорят, в основном, в Луганскую областную больницу.

До вечора - знову гості. Волонтери привезли анкети для майбутніх роботодавців. На довколишні підприємства влаштуватися пощастило не всім.

- На работу я буду ездить на велосипеде подарили мне велосипед, специально для того, чтобы я не тратил деньги на проезд.

І так кажуть про все: "волонтери подарували!". Від чиновників же нічого.

Оксана Лазебник координатор поселення:

- Нашли еще одно новое поселение - 70 километров по харьковской трассе, кто-то отдал свой мини-отель.

На мрії про будинок, вони часу не марнують. Тут готові й перезимувати, якщо знадобиться.

Принаймні їхні діти не малюють кров і зброю. З-під олівця на папері лише сонце та квіти. Може, тому й вірять: усе буде гаразд.

Ольга Сас, Інна Жмуд, Ігор Антонюк, Новини. Телеканал "Інтер"