Кіборг Олег Кузьміних: Мені пропонували стати полковником Росії [ Редагувати ]

Після звільнення з полону, кіборг Олег Кузьміних, той самий, якого водили по вулицях окупованого Донецька, не хотів спілкуватися з журналістами. 

Але згодом все ж таки розповів, як йому пропонували стати полковником в Росії. Окрім того, його лякали тим, що Україна про нього забула, але Олег не зламався. Про полон і плани на майбутнє кіборг розповів в інтерв'ю "Народній Армії". 

Скільки кіло скинув?

- П’ятнадцять.

Таке враження, наче ти в бою - універсальна латка. Поранених витягати - ти. З розвідниками в пекло лізеш ти. Не довіряєш людям?

- Це не питання довіри. На момент мого призначення командиром батальйону підрозділу як бойової одиниці просто не існувало.

На всі 100 відсотків батальйон становили мобілізовані, якісно збити їх в єдиний кулак просто бракувало часу. Але мені пощастило. Навколо мене і мого заступника швидко сформувалося міцне ядро свідомих патріотів, бо ж більшість особового складу - добровольці.

Брак професійної підготовки компенсувався рішучістю. А в умовах, коли багато хто з офіцерів мав доволі приблизне уявлення про бойовий статут, не знав до пуття техніку і озброєння, це було важливо. Доучувались на ходу, в боях.

Мститись ворогу хочеться?

- Ні, це було б непрофесійно. Я - як випущена стріла, яку може зупинити тільки визначена ціль. Так, побував у полоні, на війні таке трапляється. Прихожу до тями, й знову занурююсь у службу.

До речі, через мою тверду позицію з помітною повагою до мене ставився слідчий держбезпеки так званої "ДНР" на прізвисько "Монгол".

Спочатку він пропонував мені посаду комбата в російській армії, квартиру в Донецьку, звання російського полковника з удвічі більшою зарплатою. Потім - щось таке ж у "ДНР".

Але я йому сказав: я професійний військовий і присягу складав Україні, для мене це питання честі. Потім більше про "солодкі" пропозиції не говорили.

В яких умовах жив?

- Перші три місяці - у кімнатці метр на два на покинутому заводі. Кахель білий від підлоги до стелі, лампа-"сороківка". Спілкувався тільки з охороною. Якби не книги - вони в цехах на підлозі валялись, дах би поїхав. Рятували думки про сім’ю, спогади.

- Про що думав?

- Згадував, як перший раз брали термінал аеропорту, Савур-Могилу. Аналізував 470-кілометровий рейд по тилах сепаратистів, оточення і вихід з нього, останню ротацію в аеропорт.

Прокручував різні епізоди в голові, аналізував власні помилки. Бачив, на чию бойову роботу треба рівнятись: коли нами керував нинішній командувач ВДВ полковник Михайло Забродський, я бачив фаховість найвищого гатунку.

Як поводились охоронці?

- Не чіплялись. Годували тим, що й самі їли. З харчами в них не дуже, банка тушонки - щастя. Гуманітарка з Росії не доходить. Останнім часом мене тримали в камері з козаками і штрафниками.

Вони розповідали, що фури з продуктами вже не розвантажують. Нишком повертають назад у Росію і там розпродають.

Як у камері опинились козаки?

- У нас досі дехто вважає, що по "ДНР" бігають озброєні юрби п’яниць. Може, раніше так і було. Але зараз це добре вишколений і професійно організований ворог. Російські військові наводять порядок.

Денеерівці роззброїли козаків за одну ніч, терпець увірвався після чергового вбивства козаками мирних мешканців. Як охоронці били цих козаків… Ногами, битами.

У моїй камері сиділо тридцять козачків, на жодному живого місця не було. А ще з десяток мародерів-чеченців. Цих теж місили. Дві доби били, потім почали розбиратися, чи винні.

Армія "ДНР" уже професійна?

- По-перше, занижувати ступінь підготовки ворога - непрофесійно. По-друге, сепаратисти зараз мають чітку армійську організацію.

По-третє, їхніх ключових спеціалістів готують кадрові російські офіцери. По-четверте, їхні військові формування - це не лише зазомбовані простачки. Кістяк їхньої армії - серйозно вмотивовані добровольці, найманці, які вміють воювати.

З чого такий висновок?

- З аналізу боїв. Я спілкувався з людьми Гіві та Мотороли. Чого вони так лютували? Бо в них неймовірні втрати. З двадцяти бійців зі злітної смуги живими поверталось двоє-троє. Але вони швидко поповнюють свої лави.

Наші солдати менш вмотивовані?

- Ні. У нас майже 40 відсотків добровольців. А вони з півмільйона цивільних чоловіків мобілізували лише 20 тисяч - це 4 відсотки.

Коли тобі дозволи подзвонити дружині, першим ділом ти запитав: "На якій я зараз посаді?" Чому?

- Мені слідчий промивав мозок, запевнював, що Україна мене забула, на моєму місці інший офіцер. Спеціально дав мені телефон: "Дзвони дружині, сам дізнаєшся".

Полон змінив тебе?

- Так. На заводі знайшов і прочитав Біблію. Ще читав книгу Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" українською. Ці книги перегукуються, в них однакові висновки - завжди будь собою, будь людиною.

Набожним я не став, але якось зібрався душею. Краще зрозумів, що я вибрав саме свій шлях, шлях військового. І в полоні себе не втратив…