На Прикарпатті у кожній хаті грають на сопілці [ Редагувати ]

На Прикарпатті стрес знімають музикою. Там є унікальне село, де в кожній хаті хтось неодмінно грає на сопілці. Традицію передають із покоління в покоління. Звідки така любов до цього інструмента, з'ясовувала Жанна Дутчак.

У будинку культури Лісного Хлібичина репетиція в розпалі. Юні сопілкарі розучують новий музичний твір без жодних нот. Незнайому мелодію сприймають і відтворюють на слух.

Через карантин музиканти збираються маленьким гуртом. Усього в ансамблі майже сімдесят людей: половина - основний склад, решта - підготовча та середня групи. Восьмикласниця Оля виступає нині в концертному складі. Хоча вперше до рук сопілку взяла лише чотири роки тому. Каже: почула, як на ній грає старший брат, і то було кохання з першого звуку. А вже за рік сама зуміла зіграти першу мелодію.

Оля Христан, учасниця ансамблю сопілкарів:

Брат допомагав, найважче це почати грати, найперше це ноти. Вивчити ноти треба було.

Схожа історія знайомства з цим народним інструментом і в інших учасників ансамблю - майже в кожного вдома хтось грав на сопілці.

Віка Доскоч, учениця дев'ятого класу Ліснохлібичинського ліцею:

У мене почалась сопілкою займатись мама, пізніше уже брат. Мама була тільки за, тому що я продовжила її традицію.

А започаткував її в Лісному Хлібичині, сам того не знаючи, ось цей чоловік. Майже сорок років тому він, тоді ще молодий випускник музичного училища, схотів створити в рідному селі те, що більше не було б ні в кого. Його аматорський ансамбль сопілкарів і досі єдиний на все Прикарпаття.

Іван П'ятничук, керівник народного аматорського ансамблю "Сопілкарі":

Я закінчив училище і мій викладач порадив мені, якщо я буду працювати в народній самодіяльності робити те, що ні в кого нема.

Перший склад колективу, пригадує чоловік, налічував вісім музикантів. Це були переважно учні, в яких він вів уроки в школі. Та з часом сопілка так приглянулася місцевим, що нині в селі немає жодної сім'ї, де б хтось не грав на ній.

Ганна Кошик, жителька села Лісний Хлібичин:

У цьому ансамблі займався колись мій син, займалася моя невістка, маю надію Бог дасть дочекатися внуків вони теж будуть грати в цьому ансамблі. Це наша візитівка.

Унікальність колективу в тому, що жоден із його учасників немає музичної освіти. Утім, це не заважає ансамблю щоразу на конкурсах брати призові місця.

На останньому - міжнародному фестивалі, який відбувався в Одесі, вони зайняли перше місце в номінації "Гра на народних музичних інструментах", обійшовши професійні міські колективи.

Їхній секрет успіху простий, каже керівник: уроджений музичний слух і пам'ять.

Іван П'ятничук, керівник народного аматорського ансамблю "Сопілкарі":

Вони відчувають мелодію. Коли в них є в голові мелодія вони вже переносять його на інструмент.

За роки існування ансамбль побував уже в різних куточках країни. Виступали навіть у Палаці України - представляли область. Основний склад колективу постійно оновлюється, бо після закінчення школи в багатьох на творчість не вистачає часу.

Та чимало таки залишаються. Олег і за студентських років, і зараз, працюючи електромонтером, не полишає гри на сопілці. І навіть бере участь у концертах.

Олег Христан, учасник народного аматорського ансамблю "Сопілкарі":

Хочеться якось навчити нове покоління, малих дітей, щось показати, щось допомогти, щоб було легше. Івану Романовичу, коли є сорок п'ятдесят дітей - то дуже важко.

Інструментами та сценічними костюмами колектив забезпечений - закупили благодійники. Єдине, про що мріють сьогодні сопілкарі - щоб вони змогли знову виступати. А ще - про новий автобус для своїх гастрольних поїздок.