Ностальгія може бути корисною: як спогади рятують під час війни [ Редагувати ]
Ностальгія. Науковці визначають її як емоційний стан, пов’язаний із тугою за минулим. Часто ідеалізованим, але все ж таким приємним. Психологи, своєю чергою, кажуть: ностальгія корисна. Бо допомагає відчути зв’язок із самим собою, пережити важкі часи та знайти точку опори.
Для українців у час війни ностальгія набуває особливого значення. Хтось із ніжністю згадує улюблені пісні чи телевізійні шоу з 90-х. А для когось достатньо просто виспатися без повітряних тривог або прожити день без страху. Усе це було лише кілька років тому. Тему продовжить Євген Лесной.
Його вуса впізнають мільйони.
Відрощуйте вуса, бо вуса бренд.
Він пережив радянщину та всі "принади" пізнього соціалізму.
Павло Зібров, народний артист України:
Ковбаса по 2,20... Я не сумую. Хоча це молодість.
Співак Павло Зібров за роки повномасштабної війни навчився цінувати життя більше, ніж раніше. Ностальгує лише за концертами без перерв на повітряну тривогу.
Павло Зібров, народний артист України:
Ти починаєш концерт, дві-три пісні, перерва, всім прохання вийти. Буває, що затягується тривога, значить спускайся вниз і там продовжуєш просто. Береш гітару і під гітару бубенчик, маракаси... І ти з хлопцями й дівчатами продовжуєш такий концерт. Воно вже безумовно не то. Це як перерваний половий акт, розумієте.
Оксана Богдан за радянських часів була ще молода. До лютого 2022 року слухала російську музику. Наразі вважає це неприйнятним. І не сумує за тим контентом.
Оксана Богдан, жителька Київської області:
Я сумую за об'єднаними українцями, які були на початку війни. Ти знаєш, зараз існує якийсь такий паралельний світ, як трошки війна відійшла, від Бучі відірвання відійшли, мені здається, що люди розслабилися. Люди не так донатять. Деякі навіть починають слухати російську музику, що не може не шокувати на сьогодні.
Сум за відчуттям єдності нині притаманний багатьом українцям. Громадська діячка та засновниця програми "Територія А" Анжеліка Рудницька постійно стикається з подібним запитом від підписників у своїх соцмережах.
Анжеліка Рудницька, громадська діячка, засновниця мистецької агенції "Територія А":
Більшість українців, я слідкую за пабліками "Території А", і читаю багато відгуків, я вже сумую за 2022 роком, і за 2014, і за 2004, коли ми були дуже об'єднані. Тому що відчуття плеча, відчуття того, що будь-яка, навіть незнайома людина може тобі допомогти, чого б це не стосувалося, ну, це вражало.
Можливість виспатися чи хоча б просто спланувати власне життя. У багатьох зараз є ностальгія за звичайними, здавалось б, речами.
Анжеліка Рудницька, громадська діячка, засновниця мистецької агенції "Територія А":
Найбільше я ностальгую за нормальним сном, тому що це те, чого мені катастрофічно не вистачає. По-друге, я ностальгую за якоюсь нормальною робочою ритмікою, бо повітряні тривоги, безсонні ночі, вони ламають робочий ритм. І ти не можеш повноцінно працювати не тому, що ти не приїхав вчасно на роботу.
Все це зараз здається нереальним. Але наша пам'ять знає, якою була мирна реальність. І не хоче відмовлятися від її очікування.
Оксана Богдан, жителька Київської області:
Я сумую за тихими ночами. Я сумую за внутрішнім спокоєм, якого зараз немає. За стабільністю. Немає впевненості в завтрашньому дні, а що буде далі, а чи прокинуся я ранком. Я сумую за тим, що я сьогодні не можу нічого планувати, тому живу сьогодні й зараз.
Актор та режисер, співавтор українського "Шоу Довгоносиків" Віктор Андрієнко до побутових незручностей уже звик. Мовляв, акторське життя - це постійні незручності. Єдине за чим сумує - за розмовами. Такими, які можливі лише за мирного життя.
Віктор Андрієнко, актор та режисер театру та кіно:
З багатьма людьми не можеш спілкуватися. Виїхали, наприклад, одесити, і таких багато, хто в Америку, хто в Німеччину. Ти розумієш, коли щось сталося, і ти, чи просто заземлитися, розумієш, іноді вони мені дзвонять, вони хочуть заземлитися.
Це бажання "заземлитися" психологи й називають ностальгією. Коли навколо суцільний жах, хочеться заховатися у спогадах про минуле. Не дарма кажуть: ностальгія - це розвага дорослих.
Олена Шершньова, практикуючий психолог PhD:
Окрім скорботи за втраченими людьми, за втраченими домівками, люди часто можуть відчувати ностальгію за собою у минулому. А точніше, за своїм відчуттям безпеки, комфорту, відносної стабільності. Все те, що було до війни й чого люди позбавилися зараз, може викликати почуття суму. Тобто ми хочемо вернути той свій стан, відчути себе знову, як колись. Але це досить оманливе бажання, тому що відчути, як колись, не вдасться.
Проте саме там, у "бурхливих", як тоді вважалося, 90-х, шукають емоційного спокою дорослі українці.
Богдан-Олег Горобчук, автор каналу "Культуртригер", викладач КНУ ім. Т. Шевченка:
Ті люди, які зростали, мужніли, ставали особистостями вже в часи Незалежної України, звичайно ж, у них певні культурні коди будуть відрізнятися. Тобто, якщо в старшого покоління асоціація з якимись певними музичними смаками може займатися, скажімо, пісні року, пісня года, тоді як в того покоління, яке в 90-х вже зростало, це, скоріше, буде асоціація з українським телебаченням, скажімо, з програмою "Територія А".
Під час повномасштабної війни почалося чергове піднесення музичної культури в Україні. Нової популярності набули й старі пісні, що нагадує про молодість.
Анжеліка Рудницька, громадська діячка, засновниця мистецької агенції "Територія А":
Дуже багато людей ностальгує за молодістю, тому що юні роки, щоб в них там не було, навіть якщо тоді це здавалося примітивним, негарним, ще якимось, коли минає певна кількість років, одразу це розквітає іншими барвами, і людина це вже сприймає як щось вау, яке було класне тоді і яке воно зараз не таке. І от навіть по музиці, якою я займаюся все життя, люди пишуть, раніше я цю музику просто слухав, це не була моя улюблена музика, краш, як би зараз сказали, але зараз в мене така ностальгія, бо я хочу прокинутися не від повітряної тривоги.
"Шоу Довгоносиків", що в дев'яностих мільйони дивилися по телевізору, наразі "рве" всі рейтинги у тік-тоці.
Віктор Андрієнко, актор та режисер театру та кіно:
Некоторі переозвучують "Острів Скарбів", навіть пісні "Острова Скарбів" на українську мову і виставляють. Багато є Кузьми, котрий Кузьма не співає, а сидить і стібається з кимось.
Багато з тих, хто захоплювався колись гуртами "Аква-Віта" і "Фантом-2", Юрком Юрченком і Ольгою Юнаковою, зараз воюють за своє минуле з "Минулим радянсько-російським". Лідер гурту "Юркеш", колись відомий як Юрко Юрченко, вже четвертий рік служить у ЗСУ.
Богдан-Олег Горобчук, автор каналу "Культуртригер", викладач КНУ ім. Т. Шевченка:
Під час повномасштабного вторгнення характер ностальгії напряму залежить від тої травми, яку здобувають люди під час цих воєнних дій. Люди значно активніше приймають дерусифікацію, деколонізацію, декомунізацію і подібні явища, тобто відсоток підтримки зростає і це вже може позначати якраз про те, що зміни відбуваються. Крім того, зростає усвідомлення, що росія, російська федерація використовує ностальгію як власний інструмент для того, щоб якраз проводити мости між рускім міром і тими, хто ностальгують, скажімо, за советскою культурою.
російські ІПСО намагаються вбити навіть нашу незалежну від їхньої культури ностальгію. Пам'ятаєте цього хлопця, що в нульові став телегероєм на всю Україну?!
Сама собі шоколадку купила, гадіна…
росіяни розповсюдили фейк, що він помер на фронті. Добре, що живий.
Цей чоловік, про якого кажуть на весь інтернет, що його вбили на війні.
Покоління ностальгії за всім радянським - йде в історію. Це природно. Бути поціновувачем "совка" - нині моветон, на межі з держзрадою.
Павло Зібров, народний артист України:
То немає ніякої ностальгії. Яка ностальгія? Я живу не тим, а я живу наперед. І думаю, що треба ще, ще, ще. Ностальгія, що мало часу.
