Україна вшановує пам'ять Тараса Шевченка [ Редагувати ]

Без його імені не можна уявити української літератури, культури і зрештою держави. Його творчість невмируща. Сьогодні виповнюється 207 років від дня народження Тараса Шевченка - геніального українця, письменника, художника й громадського діяча. Наші кореспонденти проїхалися малою Батьківщиною Кобзаря.

У хаті пана Миколи, в селі Шевченкове, сьогодні справжнє свято. Родина відзначає 207 річницю від дня народження Тараса Шевченка. Господар дослідів і створив чотириметрову генеалогічну мапу роду Шевченків. На ній знайшлося місце і самому Миколі Лисенку.

Я належу … я праправнук Тараса Григоровича по брату Йосипу.

Про те, що він родич Шевченка, пан Микола дізнався ще у третьому класі від бабці. Саме тоді він почав цікавитись історію свого відомого прапрадіда і не полишає цю справу навіть на пенсії.

Микола Лисенко, праправнук Тараса Шевченка:

Тут немає такої межі, яка б його розділяла, він був талановитий і поет і художник, я так вважаю …

Моринці, де народився український геній, за десять кілометрів від села Шевченкове. Справжнього будинку тут вже давно немає, а на його місці наприкінці 80-х звели точну копію тої мазанки. Побут в будинку краєзнавці відтворили з педантичною точністю.

У той час біля сволоку підвішували колиску і вона мала бути недалеко від полки де спали батьки, якщо дитина заплаче, то ось тут є така мотузочка, мати взяла собі - колихнула.

Через два роки після народження родина Шевченка переїхала у Кирилівку, нинішнє Шевченкове. Там померла мати Тараса, а згодом і батько. В 11 років він залишився сиротою, згодом його взяли прислужувати у маєток поміщика.

З родиною Енгельгардтів Шевченко подорожував і по Російській імперії, і по Європі. За 47 років життя Тарасові Шевченку припало лише 14 років прожитих в Україні. Свою батьківську хату він і малював, і описував в поезії.

В доливину себе закуй, гарненького Богу пополися, а на громаду, так хоч наплюй, вона капуста головата, а втім, як знаєш пане-брате. Не дурень, сам собі й міркуй.

Це Шевченкове послання самому собі у засланні, вчителька Валентина Слива обрала навмисне, аби нагадати українцям, що слово Кобзаря навіть сьогодні актуальне як ніколи.