Останні у селі: як виживають люди відрізані від цивілізації? [ Редагувати ]

Як виглядає економічний занепад? Його на власні очі побачила моя колега Анна Філь, коли проїхалася селами Чернігівщини. Селами, які зникають і з карти, і з життя. А його поодинокі мешканці живуть робінзонами в ізоляції.

Останні герої української глибинки. Як виживають люди відрізані від цивілізації?

Якшо нема хлеба то будем без хлеба, будем сухарі їсти.

Чому зникають українські села?

Село умирае умирає, умирає...

Як їх рятувати і чи не запізно?

Не буде сел, не буде и Украины нашей, я так думаю.

***

Напіврозтала дорога, довкола непрохідний ліс. Це північ Чернігівщини, місцеві кажуть - українська тайга.

Попереду, на стареньких жигулях, наш провідник лісник у третьому поколінні Борис Фролов. Ми приїхали в його рідне село Блешню.

Я тут народився, в школу ходив, он вона, начальная школа тут у нас была.

Школу зачинили ще у вісімдесятих. А занепадати село почало задовго до цього.

Борис Фролов, майстер лісу, житель міста Семенівка:

По сторойкам видно, что начало оно распадаться 60-е, 70-е годы прошлого столетия, потому что не было работы, молодежь выезжала.

З часом із двох сотень жителів не залишилося нікого.

Транспорту немає, зв'язку теж. Лише ліс, річка, тиша і ось такі мальовничі дерев'яні будиночки. Які вже, щоправда, давно нікому не потрібні. Минулого місяця у цьому селі помер останній житель.

Тепер село-привид приваблює диких звірів. Наш лісник каже: неподалік не раз бачив рись, на піску показує нам сліди зайця, вовка й козулі. Таке сусідство чоловіка не лякає - тримає тут пасіку та мріє переїхати жити в Блешню.

Борис Фролов, майстер лісу, житель міста Семенівка:

Жить мне нравится здесь. Ну може не постоянно, зимой здесь тяжеловато, в этом году замело дороги вообще дороги не было, 2 месяца нельзя было доехать до села.

На бездоріжжя скаржаться і в сусідньому селі із лісовою назвою Мхи. Тут нас зустрічає одна з 9 жителів - Надія Семенівна.

Надія Курченко, жителька села Мхи:

Ой уже неведома когда и скоко той автобус не ходе, а куда він буде ходить, ну правда, спасибо, сельсовет хоть нас и 3 человека збереться, та дає машину бесплатно.

Сільрада і центр тутешнього життя містяться в Орликівці. Порівняно із селами довкола - це мегаполіс, пів сотні людей. Алла Протащук тут староста. Вона для місцевих робінзонів така собі "зв'язкова" з цивілізацією.

Алла Протащук, секретар Орликівської сільської ради:

Люди записуються на нашу машину, по потребі возимо людей, як порозставали дороги, залило, ми не змогли дати машину, буквально пару тижнів люди були в барановці отрізані.

Нині дорога - проїзна. Разом із пані Аллою ми вирушаємо в сусідню Баранівку.

Моє дитинство пройшло в цьому селі, тут ферма була телята корови були, зараз навіть нема того місця.

У Баранівці залишилося півтора десятка жителів. І жодної крамниці й пошти.

Надія Єгорівна - одна зі старожилів, жінці 83 роки. Діти поїхали, залишилася сама. Каже: пенсії вистачає, аби тільки болячки не дошкуляли. Рідної хати полишати не хоче.

Надія Пархоменко, жителька села Баранівка:

А шо ж ехать токо в дом престарелых больше нема куда, а пока тупаю не хочу нікуда не хочу, хочу дома.

Так само і пані Тетяна. Тримає курей, обробляє город, а ще рибалить - її хата біля річки. Скаржиться лише на ізоляцію - вибратися з Баранівки в місто можна лише раз на місяць.

Тетяна Зикова, жителька села Баранівка:

Едем раз в Семеновку на машине от сельсовета уазик и набираем так шо уазик чуть пре, и хазяйству берем, и себе берем, я олей не беру пол литру, беру сразу пятилитровую.

Ліс - єдиний годувальник для тутешніх сіл. Доки існує лісгосп - є хоч якась робота. Утім незабаром його можуть передати в управління району. А це значить надходжень у місцеві бюджети поменшає. Тож доля цих сіл - питання часу. Як до такого дійшло - місцеві мають різні версії.

Тетяна Зикова, жителька села Баранівка:

До 64 года було десничество, а потом в 64 году образовався совхоз и пошло все на упад.

Павло Хулап, житель села Баранівка:

У цих селах, які вимирають там не було хазяїна, і потому все так сталося, а був би хазяїн, хтось би залишався, якесь би підприємство, дорога б якась склалася, дитинка народилася.

Порятунок - багато в чому справа рук самих потопельників, переконані експерти. Вправні господарі, як кисень для сіл, що вимирають. Утім без підтримки місцевої влади - це ніщо.

Діана Баринова, експерт із питань децентралізації та місцевого розвитку:

Всім нашим жителям потрібно більше об’єднуватися і думати як змінювати ситуацію, як мінімум не опускати руки, комунікувати з владою, обирати таку владу, які будуть комунікувати і залучати інвесторів на ці території, потрібно стимулювати самозайнятість на селі, стимулювати розвиток бізнесу. якщо ми протягом 2-3 років не звернемо на це увагу то ця тенденція буде продовжуватись.

Тенденція тривожна. За останні 20 років сільське населення в Україні скоротилося на чверть. Із мапи зникли близько пів тисячі сіл. Ще стільки ж залишилися тільки на папері, люди там не живуть. Їдуть шукати навіть не кращої долі, а просто заробітку і нормального життя.

Павло Хулап, житель села Баранівка:

Зимою це на виживання, перезимував - вижив, не вижив - не повезло.

Алла Протащук, секретар Орликівської сільської ради:

З 2016 року жодна дитина не народилася. реєструвалися, але проживають вони не в нас.

Кирило Протащук, школяр із села Орликівка:

А коли виростеш то тут в Орликівці хочеш залишитися чи кудись поїхати? Кудись поїхати, а чого? Тому що сколько ж тут людей осталося і дітей немає, я хотів би поїхати у Карпати, я хотів би жить там.