Переселенців розміщують у школах на заході країни [ Редагувати ]

За даними останньої доповіді Міжнародної організації з міграції Україну залишили понад п'ять мільйонів біженців, і майже вісім мільйонів стали внутрішньо переміщеними особами. Так, лише Прикарпаття прийняло вже майже сто сорок тисяч переселенців.

На жаль, із цієї всієї кількості знайти окреме житло, будинок чи квартиру, пощастило не всім, тому багато зупинилися в місцях тимчасового перебування. Таких, як школи. Але дехто живе у цих закладах вже декілька місяців. І для них ці будівлі за цей час встигли перетворитися на другу домівку. Одну таку відвідали мої колеги.

Наша школа вас вітає, ми готові вам показати скільки у нас проживає людей, і як ми їм забезпечуємо перебування в закладі освіти.

Галина Миколаївна - директорка школи в Косові. Розповідає: приймати перших переселенців вони почали ще четвертого березня… За цей час прихистили вже чотириста людей… в основному з Чернігова, Бучі, Гостомеля. А ще три кота та чотири собаки-біженця.

Пані Зоя приїхала в Косів із Краматорська разом із чоловіком та собакою. Жінка каже: хотіли орендувати житло… але вільного - не знайшли. Тож оселилися в цій школі.

Зоя, переселенка із Краматорська:

Дуже хороший персонал. Все так хорошо… отлично просто. Спокійно…

Для Антоніни Кузмівни школа теж стала рідним домом. Старенька живе тут вже майже два місяці.

Антоніна Кузмівна, переселенка з Києва:

Я без сліз не можу говорити як їм вдячна. За це все, що вони для нас роблять. Все можливе і неможливе для нас виконують. Тут не дома, але тут добре.

На Прикарпаття жінка приїхала з Києва разом із сім'єю. Старенька каже: мріє швидше повернутися додому. Але розуміє, що поки це небезпечно. Про минуле безтурботне життя їй нині нагадують лише старі фотографії, які вона прихопила із собою.

Це так, захватила, бо це так дивлюсь на ці фотографії і споминаю... Я споминаю і мені легше. Я споминаю це життя, яке в мене було. І мені легше. І я забуваю про це, що єсть. Про сьогоднішній день. Ви вірите…

А ось Вікторія забути пережите і досі не може. В Ірпені рашисти влучили по багатоповерхівці, в якій вона жила. Разом із чоловіком та друзями зуміли вирватися із того пекла. Бо за кілька годин потому - в місто зайшли кадирівці.

Вікторія, переселенка з Ірпеня:

Це спасло нас, мене, мою сім'ю, бо я сказала, що треба бігти. І спасло наших чоловіків. Тому що в тому районі всіх чоловіків майже вбили. Нема живих людей. Не осталося.

Спершу сім'я оселилися в Мукачево, але потім перебралися в Косів. Минулого літа вони тут відпочивали, і їм дуже сподобалось місто. Жінка каже: за два місяці всі ті, хто живе в школі - стали практично однією родиною.

Вікторія, переселенка з Ірпеня:

В мене навіть тут профспілкова діяльність появилась. Якісь чергування, роблю списки, контролюю людей. Аби було все вчасно. Я знаю всіх. Я можу сказати із закритими очима хто в якій кімнаті. Скільки дітей. Хто з якого міста.

Сприймають як рідних - і всіх працівників школи. Бо саме вони перетворили це тимчасове житло - в затишне помешкання. Облаштували під кімнати всі класи, встановили в закладі душові, а із спортзали - зробили велику комору.

Галина Грималюк, директор Косівського ліцею №1:

Постійно є чергові, які допомагають підібрати людині те, що потрібно. Починаючи від маленької дитини закінчуючи людьми старшими. - Є в чомусь потреба? - На даний час одна потреба - миру і перемоги.

Дбають нині в школі не лише про побут своїх гостей, але і дозвілля… Для діток, в закладі їх нині тринадцять, вчителі створили ігровий куточок, та проводять різні майстер-класи. Організовують навчальні курси та екскурсії гуцульським краєм.