Виживала у сталінських таборах Сибіру: звʼязкова ОУН-УПА на прізвисько "Квітка" відзначила 101 рік [ Редагувати ]

Понад 10 років вона виживала у сталінських таборах Сибіру, витримала катування в тюрмах НКВС та роботи на поселенні. Зв'язкова ОУН-УПА на прізвисько "Квітка", буковинка Ольга-Домніка Гришин-Грищук відзначила 101 рік. Відважна і нескорена, із юності віддана Україні, жінка вірить у нашу боротьбу та перемогу над окупантом.

З милою усмішкою і жвавим поглядом - вона чепуриться, щоб зустріти 101 рік у колі найрідніших. Тут зібралося кілька поколінь. Разюче схожа на бабусю онука Ольга.

Росла Домніка у мальовничому селі Ревне на Буковині. В одній із кімнат їхнього будинку дідусь, попри заборони тодішньої румунської влади облаштував читальню із "Кобзарем" і творами українських письменників. А дівчинка змалечку розпізнавала цілющі трави та співала у хорі .

А наші повстанці боролись, як могли. Останні набої для себе берегли. А лента за лентою набої подавай, вкраїнський повстанче, в бою не відступай…

Під час війни у 40-х роках радянських визволителів мешканці спершу зустрічали із синьо-жовтими прапорами, сподіваючись, що буде Україна. Коли ж повернулася румунська влада, 18-річна Ольга-Домніка вирішила співпрацювати з УПА і склала присягу.

Домніка-Ольга Гришин-Грищук, зв'язкова ОУН-УПА: 

І мене прийняли і дали псевдо "Квітка". По-перше, відбувались боївки, було багато поранених, треба було підготувати матеріали, якісь бинти. Інформацію, харчування. Було багато завдань. Я це все виконувала.

Вона таємно ходила до лісу, а також поширювала проукраїнські листівки у Чернівцях. Так тривало три роки. Все змінилося, коли совєти знову прийшли на Буковину. 

Богдан Гришин-Грищук, син: 

А радянські коли в 44-му прийшли, то ніхто не ішов вже їх зустрічати. Навіть пси ховалися. А прийшли, у село зайшли, дівчина ішла вулицею, схопили, зґвалтували. Добре, що не вбили. Всі, хто працювали в державних установах, всі, хто були члени політичних партій. Всі, хто мали вищу освіту. Незалежно, чи ви були євреї, чи ви були румуни, чи українці. От в цьому відношенні вже точно був повний інтернаціонал, загрібали всіх, відправляли всіх за винятком тих, хто пішов на пряму співпрацю.

Неодноразово допитували та знущались і над "Квіткою". Домініка розповідає: радянські хотіли знати усе про діяльність українського підпілля. І пропонували співпрацю з НКВС. Але дівчина мовчала і за це терпіла тортури.

Домніка-Ольга Гришин-Грищук, зв'язкова ОУН-УПА: 

Серед ночі відкриваються двері. Я думаю, може, на допит. - Вставай, я встаю. Зразу зв'язав мені руки, вибрав інше приміщення, і звалив мене, вибачте, що буду таке слово казати - і почав мене там ґвалтувати. Я почала втрачати свідомість, руки зав'язані, налив на мене води, я уся була мокра. Та як відійшла, ти можеш ідті домой, мені каже.

Нескінченні допити і суд за пів року. За те, що "хотіла України", дівчині присудили 15 років таборів. Вже зі Львова політв'язнів повезли до Сибіру. 

Домніка-Ольга Гришин-Грищук, зв'язкова ОУН-УПА: 

Ми йшли чотири дні пішки лісом. Там було таке поселення, де жили чукчі. І там було сільське господарство і там ми працювали. Ну а потім звідти на інший табір. З одного табору третій, четвертий, багато перевозили. 

Були нелюдські умови і важка робота на лісоповалах, та Домніка не шкодує про пережите, бо опинилася серед однодумців.

А це інженер-конструктор. А це оперна співачка у Львові. То була країна в країні. Від простого робітника до найвищого науковця. 

Після смерті Сталіна, "Квітку" достроково звільнили, перевівши на поселення. Там вона і зустріла майбутнього чоловіка Івана.

Домніка-Ольга Гришин-Грищук, зв'язкова ОУН-УПА: 

То я там влаштувалась на роботу, працювала в інфекційному відділенні з дітьми. А цей молодий симпатичний пішов собі на іншу роботу.. 

Одружившись, українці повернулися додому - оселилися в гірському містечку Вижниця. Облаштувати життя після заслання було непросто, але Ольга-Домніка продовжила вчитися на медика, а Іван працював журналістом. Відважна жінка залишалася небайдужою, брала участь в мітингах за незалежність України. І зараз, проживши століття, Домніка знову спостерігає за боротьбою із окупантом.

Домніка-Ольга Гришин-Грищук, зв'язкова ОУН-УПА: 

Ці вороги вони дуже нахабні. Вони зовсім втрати вже людську гідність. Вони вже над дітьми знущаються. Це страшно. Але люди, бачите, не здаються, тримаються, б'ють їх і б'ють.

Про життя у таборах Ольга-Домніка написала спогади. 

Я ще у таборах сиділа, і спілкувалась з письменниками, поетами, і то мене надтихнуло. Думаю, напишу про себе. Але як приїхала додому, то вже тут почалося. Але як вже чоловік відійшов у засвіти, то я собі сіла, помаленьку…

Родина "Квітки" хоче, щоб її сповідь побачили читачі, тож планують видати книжку.