На Закарпатті команда лікарів проводить реабілітацію важкопоранених військових [ Редагувати ]

Вчать заново сидіти, ходити й дбати про себе! На Закарпатті команда лікарів проводить реабілітацію військових після важких поранень на фронті. Створені всі умови - спеціально обладнали за допомогою благодійників ергономіку, зал для силових навантажень, а в коридорах та палатах встановили вертикалізатори та інше спеціалізоване обладнання.

З кількома героями під час їх реабілітації поспілкувалася Ірина Ковальчук.

Кирило Чернишев, військовослужбовець ЗСУ:

Звісно, важко! Вчуся, як дитина ходити!

Ірина Константинова, фізична терапевтка:

Ми починали заново вчитися сидіти в ліжку, стояти біля ліжка, ходити. Зараз у нас прогрес - ми вже вчимося ходити по сходах. Поступово збільшуємо навантаження.

Кирило Чернишев, військовослужбовець Збройних сил України:

Кожен день, якщо робиш навіть одну і ту вправу, завжди рекорд виходить! Рухаю прості печі. Хочу з племінниками наступного року на День міста Київ піти на Андріївський узвіз і разом відсвяткувати!

Киянин Кирило у мирному житті - мистецтвознавець. Та коли почалася велика війна - в перші ж дні пішов у військомат. Поранення отримав цьогоріч у квітні у лісах під Кремінною. Рятуючи побратима, потрапили під снайперський вогонь.

Кирило Чернишев, військовослужбовець Збройних сил України:

Я був поранений у низ попереку. Ніч пролежав, дочекався зранку евакуації. І так потім по етапах опинився вже тут. Чому і рад, насправді. Зразу ноги відмовили, і куля пішла далі - нирка, діафрагма і щось ще там пошкоджено. Кілька було операцій. Без реабілітації ти будеш лежати, як овоч.

Тренується з фізіотерапевтом і Олександр. Боєць родом з Харківщини, працював монтажником-висотником на Азовсталі. На війні теж з перших днів. Поранення отримав в кінці березня у боях за Бахмут.

Олександр Самойлов, військовослужбовець Збройних сил України:

Міна. Ніхто не застрахований. Відчув удар в спину.  Не відчував нижню частину тіла - це я вже там поняв, коли хотів доповзти до напарника, але не зміг.

Олесь Лебединський, фізичний терапевт:

Підіймаємо гантельки. Локті перед собою, лопатки сюди, руки разом, голову припідняли! Поїхали! Вверх-вниз! Прогрес - дуже добрий, хотілося б краще, як завжди, але це процес довгий, бо це нервова система. Але Олександр вмотивований.

Олександр Самойлов, військовослужбовець Збройних сил України:

Раніше я міг перевертатися на кроваті, зараз нормально двигаюся, верчусь-кручусь, сідати можу. Зараз розробляємо ноги. Вже я відчуваю, як м'язи наливаються. Це капля в морі, але ми це море наповнимо до країв! Хочу вернуться і перегризти їх всіх - оце й мотивація! Є в мене дружина, є дитина - Іллюха, 9 років.

Крім тренажерної зали, у Центрі нейрохірургії та неврології за благодійні кошти обладнали ергокухню. Тут вчать бійців дбати про себе - така собі терапія, аби максимально адаптувати до побуту. Ростислав саме зайшов почаювати.

Ростислав Лоєнко, військовослужбовець Збройних сил України:

Нарешті можу вставати - за допомогою реабілітологів працюють і рука, і нога. Тепер я собі сам можу нарешті все зробити. 18 числа в голову прилетів осколок під містом Костянтинівка, за кілька км від неї. Я навіть не зрозумів, що сталося. І звідки воно дістало мене. Я просто відчув, як почала цебеніти кров з вух, з носа, з голови. Хлопці не давали відключитися до самої лікарні, що й допомогло мені вижити.

Двадцять поранених захисників наразі проходять реабілітацію у Центрі. Дбає про них мультидисциплінарна команда фахівців: фізіо- та ерготерапевти, психолог, логопед, незабаром залучать і терапевта мови й мовлення.

Катерина Зінов'єва, лікарка фізичної та реабілітаційної медицини:

Все дуже індивідуально! Не можна сказати, що всім треба 10 днів, вони встануть і підуть, комусь треба 3 місяці, комусь - пів року. Мотивація важлива! Мотивація самого пацієнта, якщо він когнітивно збережений.

Кожен вільний куточок у центрі використовують для реабілітації. Навіть у коридорах встановили вертикалізатори, стельові підйомники та паралельні бруси... Усе, щоб допомогти якомога швидше поставити на ноги захисників.