Власне розслідування. Як живуть "довічники" [ Редагувати ]

Темні підвальні камери, звичайний коридор, як на інших поверхах. І всього декілька камер на блок. Єдине, що відрізняло камери від звичайних, так це "кормушка", яка розташовувалась вище, на рівні потилиці. Та замість їжі, в неї просували пістолет. Постріл, два - і вирок виконаний.. Такими були розстрільні сектори, куди приводили так званих "полосатиків", - засуджених до смертного вироку. Це був їх останній шлях. Та раптом, для подібного контингенту проблиснула надія - у 1997 році Україна впроваджує мораторій на смертні вироки, а у 2001 - Верховна Рада України замінює смертний вирок на довічне позбавлення волі. Відомий серійний вбивця Анатолій Онопрієнко теж потрапив під мораторій. Майже все населення України обурилося - як це, залишати маніяків, ґвалтівників та серійників з правом жити, та ще й годувати на гроші платників податків? Та чи праві вони? Сьогодні ми розповімо - чи дорівнює смерть - довічному ув'язненню.

Житомирська установа - ціле виправне та досудове місто. Тут розташовані одразу три заклади - Слідчий ізолятор, виправна колонія номер 4, та дев'ятка - тюрма для особливо небезпечних злочинців, із сектором де відбувають покарання довічники. Сьогодні піде мова саме про цю категорію ув'язнених - приречених на життя. Щоб потрапити сюди, треба вдосталь наслухатися брязкоту товстих залізних дверей, пройти через всю слідчу систему та суд. Витримати на собі багатозначні погляди конвойних, родичів убитих, співкамерників. Тут сидять люди, на чиїх руках кров не менше двох убитих. Вони особливо небезпечні - здатні до агресії, до втечі, до захоплення заручників та самогубства.

- Вы сами понимаете, чтобы совершать такие убийства, нужны средства, физическая сила...
- Скільки у вас довічників?
- 177.

Прибуття довічників у тюремну домівку починається як у всіх. З автозаку їх проводять до оглядової кімнати, де лікар дає висновок про стан здоров'я. А потім виділяють камеру. Як правило, камери для довічників - двомісні. Та можна написати заяву, і за результатами рішення адміністрації довічнику дадуть персональну. Проте, такі випадки рідкість - зараз лише Онопрієнко знаходиться один у камері. До речі, до сьогодні країною лунали чутки, що той втік, помер, або ж зник із тюрми. Так от, офіційно заявляємо - Анатолій Онопрієнко знаходиться в камері для довічників. Переконалися на власні очі.

Тут панує мертва тиша. Іноді чути лише кроки контролера, який досить часто заглядає у вічко. За гумовою накладкою, життєвий простір зеків.  Це камера довічників. Спочатку, ми посміялися, та попросили показати справжню камеру - не для гостей. Та виявилося, що усі камери в яких знаходяться засуджені до довічного позбавлення волі - однакові.

Відповідає вимогам євростандартів. Сюди підведена мережа кабельного телебачення. Як правило вони повертаються до Бога. Приходить до нас батюшка, який править службу. Це санвузол.

Зараз мешканці цієї "хати" на прогулянці, тому ми маємо змогу більш детальніше познайомитися з побутом довічників. Двоярусні нари, стіл із однією табуреткою, радіо ... та телевізор. Саме він і викликав у нас підозру, щодо справжності камери, в якій відбувають покарання вбивці. Виявляється телевізор стоїть у кожній камері та підключений до кабельної мережі, тому показує аж 40 каналів - тут і футбол, і серіали, і все що душа забажає. Головне, без обмежень. Погодьтеся, далеко не в кожній квартирі Києва люди мають змогу дивитись таку кількість передач. А забезпечує безперервний показ ТВ - спеціально організована телестудія. На наші здивовані та нічого нерозуміючі погляди співробітники установи відповіли:
"Забезпечити процес виправлення і ресоціалазації.... Тому що через 20 років, засуджені до довічного позбавлення волі мають подати клопотання .... Це є перспектива".

Настав час обіду. Довічники зараз будуть повертатися із прогулянки. Цікаво, а чим же харчуються маніяки та серійні вбивці?
Сьогодні на обід - борщ з м'ясом, макарони по-флотськи, салат із буряка, хліб та компот. Ми вирішили спробувати на смак страви для засуджених.
Нічого специфічного. Звичайнісінький борщ, який подають у кафе, макарони правда, тягнуть на рівень заводської столової. Приправлені тваринними жирами та м'ясом, виявилися трохи зажиреними. А от компот - смачний. Із сухофруктів. Не знаємо як в інших тюрмах, та тут казки про баланду не підтвердилися.
- А що у вас на сніданок було?
- Каша вівсяна, масло, хліб, чай з цукром
- На вечерю буде картопля відварна, риба і чай і цукор. Компот із сухофруктів, про заготовку

Ми переконалися, що засуджені тут не голодують. Більш того навіть набирають вагу. Начальник загону, в якому перебуває Онопрієнко, розповів що Анатолій поправився на декілька кіло. Роздають їжу тут вчасно, в спеціальних бідонах.

Після ситного обіду, довічники мають змогу відпочити, а потім поспілкуватися з батюшкою. Адміністрацією під молебну кімнату була переобладнана камера. Досить часто сюди приходить отець Вадим.

Отець Вадим:  "Приходят, и вор в законе и блатные, со многими общаюсь. Вот такой случай .... Я исповедую одного заключенного, он встает, а на полу лужица, слезы капали, такого в храме нигде и не встречал".

Справа, що й казати специфічна, адже більш відвертих розмов ніж із батюшкою, довічник не вестиме. Отож знає отець Вадим таємниці, про які ані суд, ані слідство не відали ні сном ні духом. Наприклад, Онопрієнко, взагалі розповідає цікаві речі.

Отець Вадим: "На исповеди они говорят, что этого нет в следственных делах, но на исповеди они рассказывают о них.

Оноприенко.. и спрашиваю... 52 человека.. наверное вам приписали лишних?
-Нет, нет... не досчитали..
-А вы смерти не боитесь, ведь перед Богом надо будет отвечать.
- Нет, меня это не беспокоит, я вообще не могу умереть...
- Он только взял литературу...

Отець Вадим, каже, що сам вирішив прийти в тюрму і вести слово Боже поміж затятих убивць та маніяків. Як же співіснує добро і зло?

Отець Вадим: "По человечески мне неприятно общаться...Мы тянули жребий, кому тюрьма, кому колония. Если бы я попал в тюрьму. Я бы хотел попасть в ту камеру, где сидит человек из старой воровской категории, потому что у него там порядок. Там не тот, у кого глотка по крепче и мускулы, там тебе объяснят про порядок. Как жить нужно, чем к беспредельщикам каким-то.

Після розмов на релігійну тематику, зеки як правило коротять час - читанням. Замовляють книги та виписують газети і журнали. В Житомирській установі є велика бібліотека.

Бібліотекар: "Довічники много читають книг, люблять детективи..."

Вбивці полюблять детективи. Ніби самі за своє недовге життя не створили безліч сюжетів для подібних романів. Нам стало цікаво якою ж літературою цікавиться Анатолій Онопрієнко:

- Сейчас в последнее время не стал читать...Пушкин, Шолохов, Майн Рид, Тургенева, Некрасова, Лондона, Донцова, Маринина.

По формуляру - Макдунальда - Человек из могилы, Берроуза - "Владыка Марса". Гюго - Труженика моря.

Головними моментами життя засуджених до довічного позбавлення волі є три речі - вчасний прийом їжі, лазня та прогулянка. Гуляють зеки в спеціальних бетонних боксах - маленький шматочок свободи. Хоча і тут небо в клітинку. Здебільшого ходять по периметру камери. Та можна і спортом позайматись.

Повернувшись у камеру з прогулянки, можна увімкнути телевізор та покуштувати чогось смачненького. Якщо звісно на спеціальному тюремному рахунку є гроші. Через начальника загону можна замовити в тюремному магазині все що заманеться - морозиво, згущене молоко, торт.

Сергій Сисоїв, начальник Житомирського управління Департаменту з питань виконання покарань: "Зараз ми перебуваємо в ларьку в магазині, тут ви бачите....... Є все...."

На утримання одного довічника держава витрачає 165 гривень на місяць. Забезпечує всім - харчуванням, гарячою водою, та доволі пристойними умовами існування. Пенсіонери, у багатьох містах далеко не завжди мають те, що є у вбивць. Алчевськ минулої зими замерзав, а у камерах серійних вбивць було +24 градуси тепла. Стареньки бабусі навіть на вулицях Києва просять на скоринку хліба, а в тюрмі подають борщ з м'ясом. Та головним аргументом для них, заради якого вони живуть, є.. надія. Всі довічники сподіваються через двадцять років вийти на свободу.

Журналіст: "А що краще куля в голову чи жити отут в бетонних боксах?"

Володимир Діденко, заступник начальника управління з соціально-виховної роботи: "Це питання їх практично не хвилює, вони знають свою перспективу і ведуть себе відповідно!"

Журналіст: "А яка перспектива?"

Володимир Діденко: "Перспектива одна. Якщо вони ведуть себе правильно, сумлінно відносяться до праці, то він може подавати клопотання на президента. Після 20 років".

Отож, чи дорівнює смертна кара довічному позбавленню волі?