Довічники виходитимуть на волю вже через 10 років [ Редагувати ]

Вбивця, зважаючи на обставини злочину, може отримати довічне ув'язнення. Ще 10 років тому йому загрожував навіть розстріл. Та для подібного контингенту 1997-го сяйнула надія - Україна запроваджує мораторій на смертні вироки, а 2001-го - Верховна Рада України замінює розстріл на довічне ув'язнення. На утримання одного довічника держава витрачає 165 гривень на місяць. Забезпечує всім - харчуванням, гарячою водою та умовами існування. Тепер всі колишні смертники - мешканці Житомирської колонії.

Житомирська установа - ціле виправне та досудове місто. Тут розташовані одразу три заклади - Слідчий ізолятор, виправна колонія номер 4, та дев'ятка - тюрма для особливо небезпечних злочинців, із сектором де відбувають покарання довічники. Сьогодні піде мова саме про цю категорію ув'язнених - приречених на життя. Щоб потрапити сюди, треба вдосталь наслухатися брязкоту товстих залізних дверей, пройти через всю слідчу систему та суд. Витримати на собі багатозначні погляди конвойних, родичів убитих, співкамерників. Тут сидять люди, на чиїх руках кров не менше двох убитих. Вони особливо небезпечні - здатні до агресії, до втечі, до захоплення заручників та самогубства.

- Вы сами понимаете, чтобы совершать такие убийства, нужны средства, физическая сила...
- Скільки у вас довічників?
- 177.

Прибуття довічників у тюремну домівку починається як у всіх. З автозаку їх проводять до оглядової кімнати, де лікар дає висновок про стан здоров'я. А потім виділяють камеру. Як правило, камери для довічників - двомісні. Та можна написати заяву, і за результатами рішення адміністрації довічнику дадуть персональну. Проте, такі випадки рідкість - зараз лише Онопрієнко знаходиться один у камері. До речі, до сьогодні країною лунали чутки, що той втік, помер, або ж зник із тюрми. Так от, офіційно заявляємо - Анатолій Онопрієнко знаходиться в камері для довічників. Переконалися на власні очі.

Тут панує мертва тиша. Іноді чути лише кроки контролера, який досить часто заглядає у вічко. За гумовою накладкою, життєвий простір зеків.  Це камера довічників. Спочатку, ми посміялися, та попросили показати справжню камеру - не для гостей. Та виявилося, що усі камери в яких знаходяться засуджені до довічного позбавлення волі - однакові.

Відповідає вимогам євростандартів. Сюди підведена мережа кабельного телебачення. Як правило вони повертаються до Бога. Приходить до нас батюшка, який править службу. Це санвузол.

Зараз мешканці цієї "хати" на прогулянці, тому ми маємо змогу більш детальніше познайомитися з побутом довічників. Двоярусні нари, стіл із однією табуреткою, радіо ... та телевізор. Саме він і викликав у нас підозру, щодо справжності камери, в якій відбувають покарання вбивці. Виявляється телевізор стоїть у кожній камері та підключений до кабельної мережі, тому показує аж 40 каналів - тут і футбол, і серіали, і все що душа забажає. Головне, без обмежень. Погодьтеся, далеко не в кожній квартирі Києва люди мають змогу дивитись таку кількість передач. А забезпечує безперервний показ ТВ - спеціально організована телестудія. На наші здивовані та нічого нерозуміючі погляди співробітники установи відповіли:
"Забезпечити процес виправлення і ресоціалазації.... Тому що через 20 років, засуджені до довічного позбавлення волі мають подати клопотання .... Це є перспектива".

Настав час обіду. Довічники зараз будуть повертатися із прогулянки. Цікаво, а чим же харчуються маніяки та серійні вбивці?
Сьогодні на обід - борщ з м'ясом, макарони по-флотськи, салат із буряка, хліб та компот. Ми вирішили спробувати на смак страви для засуджених.
Нічого специфічного. Звичайнісінький борщ, який подають у кафе, макарони правда, тягнуть на рівень заводської столової. Приправлені тваринними жирами та м'ясом, виявилися трохи зажиреними. А от компот - смачний. Із сухофруктів. Не знаємо як в інших тюрмах, та тут казки про баланду не підтвердилися.
- А що у вас на сніданок було?
- Каша вівсяна, масло, хліб, чай з цукром
- На вечерю буде картопля відварна, риба і чай і цукор. Компот із сухофруктів, про заготовку

Ми переконалися, що засуджені тут не голодують. Більш того навіть набирають вагу. Начальник загону, в якому перебуває Онопрієнко, розповів що Анатолій поправився на декілька кіло. Роздають їжу тут вчасно, в спеціальних бідонах.

Після ситного обіду, довічники мають змогу відпочити, а потім поспілкуватися з батюшкою. Адміністрацією під молебну кімнату була переобладнана камера. Досить часто сюди приходить отець Вадим.

Отець Вадим:  "Приходят, и вор в законе и блатные, со многими общаюсь. Вот такой случай .... Я исповедую одного заключенного, он встает, а на полу лужица, слезы капали, такого в храме нигде и не встречал".

Справа, що й казати специфічна, адже більш відвертих розмов ніж із батюшкою, довічник не вестиме. Отож знає отець Вадим таємниці, про які ані суд, ані слідство не відали ні сном ні духом. Наприклад, Онопрієнко, взагалі розповідає цікаві речі.

Отець Вадим: "На исповеди они говорят, что этого нет в следственных делах, но на исповеди они рассказывают о них.

Оноприенко.. и спрашиваю... 52 человека.. наверное вам приписали лишних?
-Нет, нет... не досчитали..
-А вы смерти не боитесь, ведь перед Богом надо будет отвечать.
- Нет, меня это не беспокоит, я вообще не могу умереть...
- Он только взял литературу...

Отець Вадим, каже, що сам вирішив прийти в тюрму і вести слово Боже поміж затятих убивць та маніяків. Як же співіснує добро і зло?

Отець Вадим: "По человечески мне неприятно общаться...Мы тянули жребий, кому тюрьма, кому колония. Если бы я попал в тюрьму. Я бы хотел попасть в ту камеру, где сидит человек из старой воровской категории, потому что у него там порядок. Там не тот, у кого глотка по крепче и мускулы, там тебе объяснят про порядок. Как жить нужно, чем к беспредельщикам каким-то.

Випадків самогубства, як не дивно, серед довічників не було жодного. Головним аргументом, заради якого вони живуть, є.. НАДІЯ. Всі довічники сподіваються через двадцять років вийти на свободу.

Володимир Віденко, заступник начальника управління з соціально-виховної роботи: "Тому що через 20 років, засуджені до довічного позбавлення волі, мають подати клопотання .... Це є перспектива".

Перші клопотання про помилування надійдуть до адміністрації Президента вже за 9 років. У Департаменті з виконання покарань замислюються над цим вже сьогодні. Навіть є реальні претенденти, котрим усі необхідні на звільнення документи готові підписати хоч зараз. Один із них Сергій - вбивця рідного батька. Щоправда в кримінальній справі його звинуватили ще й у вбивстві матері. Втім Сергій каже, що вбив лише тата, за те, що останній зарізав маму. Суд не повірив - Сергія засудили за подвійне вбивство. У Житомирській тюрмі повірили - він перший претендент на звільнення.

Володимир Віденко, заступник начальника управління з соціально-виховної роботи: "Якщо вони ведуть себе правильно, сумлінно відносяться до праці, то він може подавати клопотання на президента. Після 20 років".

Анатолій Онопрієнко теж сподівається вийти на свободу. Власне з цим і пов'язано його табу на спілкування з пресою. Він мріє, щоб люди про нього забули.