Допінґ. Фабрика чемпіонів [ Редагувати ]

Спорт високих досягнень - це бій фармакологічних корпорацій. Половина спортсменів "сидить" на допінґах. Допінґи відмикають усі біологічні запобіжники, що ними природа "впакувала" людину. За перемогу спортовець може заплатити смертю. Або, в ліпшому разі, стати інвалідом.

Ця людина, Андреас Криґер - чемпіон Європи зі штовхання ядра. Східнонімецький препарат оралтуринабол зробив Андреаса найліпшим атлетом жіночої збірної НДР. Так-так, саме жіночої. Адже вісімдесят шостого Андреас був дівчиною, і його звали Гайді Криґер.

Андреас (Гайді) Криґер, чемпіонка Європи 1986 року:

"Через те, що мені давали гормони, у мене вкрали право вибору, ким же мені бути - чоловіком чи жінкою, яким шляхом йти. Я прекрасно розумію, що міг би бути зараз мамою п'ятьох дітей. Але те, що мені давали, допомогло мені зробити вибір. На таке рішення я б, напевно, не наважився сам. У мою біографію щонайбрудішим чином утрутилися й змінили її".

Борці проти допінґу зажди відстають від його виробників. Особливо, якщо допінґ-ділером є держава. Як це було, приміром, у Німецькій Демократичній Республіці. У сімдесяті роки НДР стала лідеркою з виробництва чемпіонів. Олімпійське золото добували за всяку ціну. Але реальна вартість цих спортивних перемог стала відома тільки тепер, після демонтування НДР.

1986 року Гайді Криґер виграла Чемпіонат Світу у Штутґарті. Аби зробити її чемпіонкою, добре попрацювали не тільки тренери. А й фармакологи. Через кілька років Гайді змінила стать. Причина – спортовку протягом багатьох років нашпиговували допінґом.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи зі штовхання ядра:

"Мені, напевно, було років 15, коли я в перший раз отримав від тренера якісь блакитні пігулки. Наставник сказав, що вони корисні для організму пігулки, мовляв, запобігають перевтомі, підтримують спортивну форму, і цих пілюль уживає кожний спортсмен. Почуття сумніву розвіяв тренер, адже коли ти в молодіжній групі, твої результати стабільно збільшуються, це цілком нормально. Тому мене не дивувало, що я з результату 16 метрів я відразу перейшов на 18, потім на 19, а 84-го року штовхав ядро вже на 20 метрів".

Уже на перших Олімпійських Іграх спортсмени використовували хімічні стимулятори. Але історія сучасного допінґу починається тридцять п'ятого року, коли німецькі науковці винайшли ін'єкційний тестостерон.

Спочатку його кололи солдатам вермахту для підвищення витривалості, а відтак і олімпійцям - тридцять шостого року в Берліні. Перші допінґ-тести стали проводити на чверть століття пізніше, і то лише після трагічної загибелі данського велогонця просто на Олімпійській дистанції, у 1960-му в Римі".

Це був тільки початок. Сорок років потому вперше стали відомі масштаби жертв допінґів лише в одній окремо взятій країні, Німеччині. Чемпіонка Гайді Криґер була далеко не єдиною.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи зі штовхання ядра:

"П'ятдесят відсотків колишніх спортсменів скаржилися на тяжку депресію після дії допінґу. У декого вона триває й досі. Річ у тім, що в одному випадку це була просто депресія, а в іншому, скажімо, рак, рак грудей. Деяких жінок позбавили змоги завагітніти. Органи недорозвинулись. Були серед них і такі, чий голос став надзвичайно низьким, грубим. Від цього вони дуже страждають. Загалом, є багато різних історій, і тепер кожний зі спортсменів залишився наодинці зі своєю долею".

Гайді не вирізнялася високою технікою. Чемпіонкою вона стала лише завдяки феноменальній силі. За один тренувальний цикл вона могла перетягати понад сто тон заліза. Від п'ятнадцяти років спортовку напихали оралтуринаболом. Від відчуття власної сили Криґер відчувала непідробне піднесення.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи зі штовхання ядра:

"Я отримував препарати від лікаря, тому навіть і не підозрював, що тут щось не так, і що це може бути шкідливо для організму. Я не замислювався над тим, що це може заподіяти мені шкоду. Так, за допомогою цих пігулок я зміг більше тренуватися, за тренування міг набагато більше викластися, штовхати більшу вагу. Але для мене це був настільки нормальний процес, що я навіть не звертав на це увагу. Знав тільки одне - тепер я міг віддаватися спорту набагато більше, ніж раніше".

Препарат, що його споживала Гайді Криґер, змінював її на рівні генів. І разом з тим, зовсім інших рис набирала її особистість. Тепер дівчина залежала від стимуляторів. І це - невипадково.

Росія, Москва. Саме тут вперше змогли довести, що існує фізична залежність від допінгів. Антидопінґова лабораторія російського олімпійського комітету, одна з найліпших у світі. Віднедавна тут вивчають глибокі наслідки використовування допінґу. Першим страшну правду відкрив учений Микола Дурманов: між допінґом і наркотиками, по суті, немає жодної різниці.

Микола Дурманов, директор антидопінґової інспекції Олімпійського комітету Росії:

"По-перше, до допінгів належать справжні наркотики, до них, звичайно ж, звикають. Крім того зафіксовано численні випадки, коли людина буквально підсідала на анаболічні стероїди. Тобто, мало того, що в неї м'язи ростуть непропорційно, мало того, що печінка вкрай сумно реаґує на все це. Крім цього ще й організм швидко до цього звикає. Ну й – нарешті - треба пам'ятати, що багато допінґових препаратів, особливо психостимулятори, звісна ж річ, так просто не дають спокою людині, і навіть вельми тривалий час після того, як вона припинила їх уживати. Людина відчуває якщо не залежність, то цілковитий дискомфорт".

Відмовившись від стимуляторів, німецька плавчиня Ута Краузе впала в депресію і мало не заподіяла собі смерті. Але ж усього за два місяці від початку споживання допінґів вона поліпшила свій результат на кілька секунд і стала фаворитом олімпійської збірної НДР.

Ута Краузе, колишня плавчиня збірної НДР:

"Я не змогла упокоритися тим змінам, що відбувалися із мною. Я почувалася кам'яною, необтесаною, не могла рухатися так, як раніше, навіть мої м'язи працювали по-іншому. Ці зміни я відчувала і у плавання, у тім, як я себе почуваю у воді, якою силою керую. Дійшло до того, що я могла тільки плавати, і нічого іншого я більше. І це, звичайно, підірвало мій моральний стан. Складалося таке враження, що я кочуся вниз".

Тоді їй було всього лиш дев'ятнадцять. Змагальниця змінювалася зовні й ламалася внутрішньо. Ута болісно все переживала, та ніяк не могла збагнути, що саме з нею відбувається. Через багато років вона довідалася - їй, так само, як і легкоатлетці Гайді Криґер, давали оралтуринабол. У медицині його використовують як серцевий стимулятор. Але варто збільшити медичну дозу, і препарат починає творити дива. Через одинадцять тижнів від початку його вживання спортсмен штовхає ядро на двоє-троє метрів далі. А змагунка поліпшує свій результат на цілих п'ять метрів. Організм починає виробляти чоловічі гормони. Серце з подвоєною енергією переганяє кров. З'являється позамежна витривалість. Знижується больовий поріг. Одначе людина стає інакшою й зовні.

Ута Краузе, колишня плавчиня збірної НДР:

"За короткий час, два-три місяці я набрала майже 15 кілограмів. Але незважаючи на те, що я була плавчинею, тіло мала струнке, з не дуже великими м'язами, гарної атлетичної статури. І тепер я відчула, як моє тіло почало змінюватися, і це за досить нетривалий відлік. Коли я це усвідомила, для мене настав страшенний час у житті. Зі зміною тіла, переінакшувалася і моя душа".

Це відбувалося і з сотнями інших спортсменів. Вони стали об'єктами експериментів, назавжди зневірившись у чесності спорту. Вони приносили золото своїм країнам, а натомість не отримували нічого, крім скаліченого здоров'я. Такі були часи.

Кульмінацією тієї доби стала Олімпіада-80 у Москві. Ті ігри дотепер уважають найчеснішими в історії спорту. Дев'ять тисяч проб на допінґ, і жодної позитивної. Сльози на трибунах, сльози на арені. Мільйони людей у Радянському Союзі співпереживали спортсменам. Так хотілося, щоб якомога більше медалей дісталося якщо вже не радянській країні, те, принаймні, вірним друзям із братніх соцдержав.

Через багато років після тієї Олімпіади НДРівські плавчині, володарки золотих медалей, зізналися - вони перемогли завдяки фармакології. Національна збірна НДР у повному складі легко проходила олімпійську допінґ-перевірку. Тут не було ніякого секрету. Усередині будь-якої команди діяв обов'язковий внутрішній контроль. І олімпійську плавчиню Уту Краузе, і штовхальницю ядра Гайді Криґер перед змаганнями ретельно перевіряли.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи зі штовхання ядра:

"Ніхто не ошукував допінг-контролю. Завжди перед від'їздом на змагання проводили внутрішню перевірку. Перш, ніж спортсмен сяде у літак, усі хотіли бути впевнені, що він чистий, і що у ньому немає жодного допінгу. Аж до того, що аналіз сечі брали просто перед тим, як сісти на борт. Тим, у кого знаходили допінг, невдивовижу делікатно відмовляли в поїздці то ". Що я точно пам'ятаю, це те, як за 10 днів до відльоту на світові змагання за кордон, нас попереджали й казали, що цей ми не повинні вживати пігулок".

Особливо суворим внутрішній контроль в НДР ставав напередодні виїздів у Західну Німеччину. До 1986 року у ФРН створили найпотужнішу тогочасну антидопінґову лабораторію, що працювала цілеспрямовано на "виловлювання" східнонімецьких допінґістів. Керівництво збірної НДР надзвичайно довго думало, чи відправляти просякнуту стимуляторами Гайді Криґер на чемпіонат Європи у Штутґарті. Ризикнули. І не помилилися. Спортовка тричі проходила контроль і жодного разу не попалася.

26 серпня 1986 року. Штутґарт, Західна Німеччина. Гайді виходить на спортивну арену. Двадцятилітня змагальниця на піку форми. Вона почуває в собі неймовірну силу. Потрібно тільки зібратися, а потім миттю вихлюпнути всю свою енергію. Вона зосереджує увагу на ядрі й командує собі: "Ну ж бо!" Сталева куля летить на 21 метр і 10 сантиметрів. Гайді - чемпіонка Європи. Ще одна чемпіонка з позначкою "Зроблено в НДР".

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи зі штовхання ядра:

"Там були чемпіони світу, світові рекордсмени. І тепер я був – або вірніше сказати "була" - серед них. Але ви не повірите - коли я стояла на п'єдесталі, я думала: який жах, тепер вони завжди будуть очікувати від мене перемоги, завжди таких гарних результатів".

Вони - це ті, хто керував спортом у Східній Німеччині. Через багато років, уже змінивши свою стать, перетворившись із Гайді на Андреаса, Криґер познайомиться з ними ближче. У суді. 2000 року Манфред Евальд і його тезко Манфред Геппнер постали перед Фемідою за звинуваченням в організації допінґ-індустрії на території НДР. Але ці двоє були лише верхівкою спортивного айсберґа. У виробництві чемпіонів для Східної Німеччини брали участь тисячі людей.

Фолькер Клюґе. Він був одним із найвищих посадовців фабрики чемпіонів, очолював прес-службу національного олімпійського комітету НДР. Свою роботу пан Клюге робив на "відмінно" - його служба жодного разу не допустила витоку інформації про використання допінґів.

Фолькер Клюґе, колишній керівник прес-служби НОК НДР:

"За такої невеликої кількості жителів, шістнадцять мільйонів, ми мали вісімдесят тисяч спортсменів на трьох різних рівнях: початківці, на сходинку вище( вже певні таланти) й топ - спортсмени, їх було чи не три з половиною тисячі. Спорт був як піраміда, котрою вільно було управляти і яку треба було соціально підтримувати. Ми зробили це ліпше, ніж будь-де. Керували цим централізовано, аби уникнути допінг-скандалів. Зважте, у Федеративній Німеччині траплялися смертельні випадки, пов'язані з допінгом, а в НДР такого не було. Це, звичайно, не спрощує проблему. Що було, то було. Але допінг, його зрештою винайшли не в НДР. І якщо припустити, що його б взагалі не винайшли ніколи, то я впевнений - до успіху було б всім дуже далеко".

Це правда. Жорстка, неприкрита й цинічна. Виходить, що нема чого шкодувати за часами олімпійського ведмедика. У спорті завжди діяли подвійні стандарти. З одного боку, олімпійська романтика, для глядачів. З іншого - досягнення результату будь-якою ціною. Тоді задля політичних цілей. Тепер заради особистого зиску. Але, в такому разі, боротьба проти допінґів – це теж частина політики і комерції.

Всесвітнє антидопінґове агентство WADA. Сторожовий пес сучасного олімпійського руху. Його аґентів бояться. Вони мають нечувані повноваження. У будь-якому куточку світу, в будь-який час доби вони можуть з'явитися до будь-якого олімпійця й взяти в нього допінґ-пробу. Відмову пустити аґентів у дім прирівнюється до наявності допінгу у спортсмена. За найменшою підозрою, змагунів цілими командами знімають з олімпійських протистоянь. Їх дискваліфікують. Багатьох – на все життя. Список заборонених препаратів повсякчас зростає. Найчастіше ані тренери, ані лікарі не встигають одержати свіжої інформації про нові заборони WADA. І тоді боротьба з допінґами доходить абсурду.

Українська веслувальниця Олена Олефіренко стала однієї з випадкових жертв WADA. Вона була у складі української четвірки, що взяла бронзову медаль на Олімпійських іграх в Афінах у 2004-ом. Нагороди в дівчат одібрали. Поки екіпаж рухався до фінішу, фахівці WADA обробляли Оленину допінґ-пробу. І знайшли заборонену речовину.

Олена Олефіренко, член Олімпійської збірної України:

"Ну, розпочалося все з того, що подзвонили мені й повідомили, що до моєї проби якісь запитання. Я, у мене перша думка майнула, що хтось мені чогось підсипав. Ну, от таке мені спало на думку. Тому що я не сумнівалася в аптеці, що я її вживаю, і що там може бути щось заборонене. Я вже перебирала, як і що пила, згадувала. Ага, там брала з холодильника напої, вони всі запечатані. У допінґовому центрі там теж, там багато спортсменів сиділо. Усі чекали черги й та водичка стоїть і теж можна брати, пити. Може все це - гадала я - якась провокація чи що. Я не могла зрозуміти, що відбувається і мені нічого не пояснювали".

У пробі Олефіренко знайшли етаміван. 2004-го року цієї речовини не внесли до чорного списку WADA. Вона всього лиш була схожою за дією на інший препарат, доксопразм. Обоє містяться в звичайних ліках проти застуди чи головного болю. Саме на головний біль скаржилася Олена перед стартом, коли прийшла до свого медика по ліки. І лікар зі щирим серцем видав їй цілковито леґальний препарат з етаміваном. Який, до речі, самі ж таки аґенти WADA задекларували при в'їзді в олімпійське селище.

Андрій Цаплієнко, автор фільму:

"Чи може бути таке, що допінґ у спортсмена свідомо знаходять для того, щоб позбавити команду або когось особисто олімпійської медалі, через конкуренцію вже не між командами, а між державами?"

Олена Олефіренко, член Олімпійської збірної України:

"Я гадаю, так. Гадаю, є таке у відносинах між країнами, певніполітичні мотиви. Те, що ми спостерігали цього року стосовно до збірної Росії. Але це просто якась цілеспрямована дія проти Росії. Доходило аж того, як розповідали, що у смітниках бабралися й шукали якихось обкладинок, обгорток, пакунків із літерами російською. І потім брали кров, що там залишилася. От якщо це ін'єкції, припустимо, навіть ті ж таки відновлювані, що вельми необхідні".

Дії WADA стимулюють підпільну фармакологію. Перелік заборонених препаратів зростає - і у відповідь з'являються нові допінґи. Російські спортсмени частіше від інших потрапляють під удари WADA. Їх дискваліфікують цілими командами. І складається враження, що в Росії є якась таємна допінґ-програма й потужне підпільне виробництво. Насправді, це не так. У сучасному світі немає кордонів. Спортовці з одних країн можуть замовляти допінґи в інших. Якщо на це є гроші.

Микола Дурманов, директор антидопінґової інспекції Олімпійського комітету Росії:

"Спорт це велике село, всі один про одного знають. І допінґ-ділери намагаються працювати енергійно та швидко, що нас зовсім не втішає. Загалом, це анаболічні стероїди, до того ж не тільки давні знайомі, а й нові. Так звані дизайнерські стероїдні гормони, прогормоны. Досить популярний і в Європі і в Америці і в нас генно-інженерний препарат еритропоїтин-тропол. Із його допомогою підіймається рівень кисню у крові".

Зверніть увагу на слово "дизайнерські". На допінґи виникає ціла мода. Ба - більше, спортивні зірки спроможні замовляти допінґи "під себе". От так і постає хімічний "дизайн". Але навіть він не буває досконалим. Еритропоїтин став початком кінця кар'єри найліпшої американської біжкині Меріон Джонс. На сіднейській Олімпіаді-2000 вона виграла цілих п'ять золотих медалей і заробила кілька десятків мільйонів доларів. 2006-го її спіймали на допінґу, на тім самім дизайнерськім еритропоїтині. А за рік стало відомо, що під час Олімпіади Меріон користувалася дизайнерським препаратом "Чистяк". Так його прозвали за те, що виявити допінґ було майже неможливо. Джонс повернула всі п'ять медалей. Її вигнали з Золотої Ліги олімпійців. Судові витрати з'їли всі її багатомільйонні статки.

Дизайнерські допінґи Джонс замовляла в абсолютно леґальній компанії BALCO. І виробляли їх звичайнісінькі фармакологи, адже допінґи роблять не в секретних лабораторіях. Тепер нові допінґи може створювати будь-яка фармакологічна фірма. Якщо є замовник і гроші для досліджень.

Професор Анатолій Соловйов. Його лабораторія розробляє препарати проти серцевих захворювань. Ця лабораторія - складник Київського інституту фармакології й токсикології, одного з найпотужніших на території колишнього Союзу. Розробки інституту давно визнали і в Європі, і в Сполучених Штатах. Звичайно, тут не роблять допінґів. Але, водночас, науковці найвищого класу ліпше, ніж будь-хто розуміють ідеологію й технологію їхнього виробництва.

Анатолій Соловйов, доктор медичних наук:

"Ідеологія точнісінько така, як при створенні лікарського препарату. Я сказав, що треба зробити так, щоб хворе серце працювало ліпше. І ми створюємо препарат, що називається, не важливо там, як він зветься, але препарат із групи кардіотоників. Ви бос команди легкоатлетів, плавців, приходите й кажете мені: "А чи не можна зробити щось таке, що вплинуло б на силу скорочення м'язів". Чому не можна? Можна, і робота буде точно така. Добирають молекулу, вибирають, ви бачили тут, ізольований об'єкт, відновлюють серце. Усе робиться точно так само. Тобто, ідеологія нічим не відрізняється. Ну, як це? Є ніж. Ножем можна різати ковбасу, а можна вбити людини. Усе, що нас оточує, воно, немов, подвійного призначення.

Ідеологія сучасного спорту, вона ж теж має "зворотній бік". Спорт завжди був символом здоров'я. Але це лише до певної межі, за якою розпочинається гонитва за перемогою, славою й грішми. Здоров'я - це завжди ціна високих досягнень.

Анатолій Соловйов, доктор медичних наук:

"Професійні спортсмени міцним здоров'ям не вирізняються. І не дуже довго, на жаль, живуть. Це робота, на жаль, на зношування. І всяка робота на зношування, що для людини, що для машини, вона закінчується однаково прикро. Тобто, я не знаю, чи існують такі допінґи, на звімо це "допінґи дозволені або недозволені" Це однаково стимулювальна активність і все ж, коли людина в гонитві за рекордом і грішми, надмірно стимулює цей процес, то, природно, на моє переконання, це в підсумку призведе до порушення функцій того чи іншого органа".

Німець Андреас Криґер називає себе наочним приладдям із вивчення наслідків допінґу. Він зумів довести в суді, що саме допінґ зробив його тим, ким він сьогодні є.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи із штовхання ядра:

"Мені коштувало величезних зусиль, щоб саме так вирішити і піти в суд і побачити тих, хто завинив у всьому цьому, стояти поруч із ними. Це тому, що усередині я відчував якийсь дитячий страх подивитися їм ще раз у вічі, але я взяв себе в руки й коли я стояв перед судом, вже було не так боязко. Страх зник".

Головного підсудного боявся не тільки Криґер. Манфред Евальд, керівник головної спортивної організації в НДР, мав репутацію жорсткої, навіть жорстокої людини. На суді з'ясувалися цікаві подробиці його біографії. Замолоду він був членом "Гітлерюґенда", і то - вступив до цієї організації добровільно, напередодні падіння Берліна. Незважаючи на минуле, Евальд зумів зробити неймовірну кар'єру. Виходить, системі потрібна була саме ця людина.

Допінґ в НДР став частиною політики. Це була єдина країна, в якій справді існував державний допінґ-план. Завдяки йому, Німецька Демократична Республіка стала фабрикою чемпіонів. Штовхальниця ядра Гайді Криґер довідалася про те, що була частиною допінґ-плану лише після того, як їй довелося змінити стать.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи із штовхання ядра:

"Це був державний план 1425. Саме він передбачав нашпиговування допінгами спортсменів".

В НДР не було ані людських, ані природних ресурсів, щоби перегнати Західну Німеччину. Керівництво країни визначило головну мету - якщо не можна перемогти в економіці, то можна і треба у спорті. У країні запрацювала мережа інформаторів, які розшукували талановитих спортивних дітей. І одержували за це премію від "Штазі", всемогутнього Міністерства Держбезпеки.

Саме тут, у його найвищих кабінетах, 1968-го розробили стратегію перемоги. "Скільки потрібно спортовців, щоб завоювати золото в футболі?" - запитував міністр держбезпеки. "Одинадцять". "А скільки в штовханні ядра?" "Один". І командні види спорту ліквідували на користь індивідуальних. Це спрацювало. На Олімпіаді сімдесят шість команда НДР принесла цілих сорок золотих медалей. Спорт у НДР перетворився на піраміду, внизу якої перебували дитячі спортивні школи, а нагорі – спецслужби.

Але головну таємницю звитяг соціалістичної Німеччини розкрито лише недавно. От вона. За розпорядженням "Штазі", найперспективнішим підліткам видавали стимулювальні препарати. Керівник "Штазі" Ерих Мільке потискає руку Гайді Криґер: "Спасибі за перемогу на Чемпіонаті Європи".

На цьому фото їй двадцять. Від п'ятнадцяти вона сидить на допінґах.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи із штовхання ядра::

"Так, ці пилюлі, які вони мені давали, звичайно, вони мені описали їх і дали вказівки, коли я мусив їх вживати. Виходило, регулярно - тричі на день: вранці", в обід і ввечері або тільки вранці ввечері дві штуки, так, як передбачено інструкцією. Це був дво- або тритижневий цикл. Потім була перерва, здається, 10 днів, а далі всі спочатку.

На державний план 1425 наклали гриф особливої таємності. Але між собою вчені називали його "Майстерплан", головний план. Згідно з ним, у середині сімдесятих у берлінському науково-дослідному інституті фізкультури та спорту створено секретний відділ, що складався з трьох робочих груп. До сімдесят сьомого року напрацювання секретного відділу щосили використали в одинадцятьох видах спорту. Здебільшого, в плаванні й легкій атлетиці. Відділ працював на відмінно – плавці й легкоатлети зі Східної Німеччини жодного разу не прокололися на допінґах.

Фолькер Клюґе, колишній керівник прес-служби НОК НДР:

"Перші допінгові засоби, що їх впровадили до того, як НДР самостійно стала їх випускати, прийшли із заходу. Потім їх стали робити самі. Це насправді були медикаменти, які були доступні кожному. Можливо, фармакологи намагалися виробити із них антидепресанти, поліпшити хімічну формулу. Ці пігулки використовували лише для того, щоб підтримувати організм. Клопіт був у тім, щоб той запас енергії, що був на тренуваннях зберігся й на чемпіонат, найліпше, якщо це буде невеликий проміжок часу. Як на мене, спортсменам із НДР вдалося досягти цього ліпше від решти".

Ніхто не знає точно, скільки ж німецьких спортсменів втратило своє здоров'я. Триста одинадцять атлетів погодилися визнати себе інвалідами. Але насправді постраждалих у кілька разів більше. Вони приховують свої хвороби - чи то соромляться, чи то бояться втратити роботу в новій капіталістичній Німеччині. Гайді Криґер не було чого втрачати. Вона пішла зі спорту. Особисте життя не складалося. Тіло й далі стрімко змінювалося. Тепер вона вже не знала, ким є - чоловіком чи жінкою.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи зі штовхання ядра:

"Я потрапив у прикре становище, після чого сам собі сказав: "Більше я не витримаю. Краще я стану тим, за кого мене приймають". Це була досить вразлива ситуація. Якось я зайшов у жіночу вбиральню, і мене просто вигнали відтіля туди. Жіноцтво подумало, що я помилився дверима".

Рішення ухвалено. Дев'яносто шостого, через десять років після своєї перемоги, Гайді Криґер погоджується на серію операцій, внаслідок яких вона мусить перетворитися на іншу людину. Чоловіка на ім’я Андреас. Вона попередила про це трьох братів і матір.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи із штовхання ядра:

"Звичайно, у той час я довго думав, як же мені сказати про це моїй родині. І, зрештою, я вирішив для себе, що, однаково, яка в них буде реакція. Тоді я, здається, пішов до наймолодшого брата й він відразу ж сказав мені, що це його анітрошки не дивує. Ти завжди хотів бути хлопчиком – такою була братова відповідь".

Мати так і не змогла зрозуміти своєї доньки. Гайді з дитинства була її улюбленицею. Мама дотепер уважає себе винною в тім, що дочка наважилась на такий крок. Для неї Андреас Криґер – чужа людина.

Андреас залишає Берлін і переїздить до Маґдебурґу. У цьому маленькому місті його ніхто не знає. Тут можна почати життя з чистого аркуша. Тепер Андреасові належало вирішити, що ж робити, чим заробляти на життя. Він відкриває крамничку і починає торгувати військовими одностроями та спорядженням.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи зі штовхання ядра:

"У Магдебурзі у мене одного такий бізнес. Продаю однострої різних країн. Тобто, це й британська форма, і форма ФРН, і стара, НДРівська. Іншої такої крамниці тут немає. Ніякої тобі конкуренції".

На відміну від Берліну тут Кригер почуває себе комфортно. З часом він заприятелював з багатьма своїми клієнтами:

- Ні, ні, заходь! Заходь Однаково заходь
- Я заважатиму?
- Ні.

- Знаєш, знову була бійка…
- Мене там не було!
- Дивися, це ти можеш забрати собі, а це для мене. Тільки так я можу розміняти. Будь ласка, здача 7 єврів…Це добре!
- Дякую тобі!
- Бувай!

Робота для Андреаса не головне. Увесь свій вільний час він проводить із дружиною та родиною.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи із штовхання ядра:

"Привіт, любо!.. Як у тебе справи?... Добре, це прекрасно! Я всього лише набрав тебе, щоб поцікавитися, як ти?... Мені ще дов вісімнадцятої ніколи.…Чекаю сьогоднішнього вечора. Може, повечеряємо десь у місті? Якщо матимеш настрій* Так?.Так, я теж задоволений. Добре. Я тебе кохаю! До зустрічі!"

У будь-який вільний момент Андреасу є про що поговорити із своєю дружиною. Вона є сенсом його існування і єдиною підтримкою у цьому житті.

Воно й не дивно. Його дружина і є та сама Ута Краузе. Колишня плавчиня й жертва оралтуринабола. Ута знала Андреаса ще тоді, коли він був жінкою. Вона виявилася поруч із ним під час процесу над творцями допінґ-плану. Тоді, 2000-ого, Манфреда Евальда відпустили з-під варти. Почувши вирок, Андреас не стримав сліз. Ута взяла його за руку. Так розпочався їхній роман.

Ута Краузе, колишня плавчиня збірної НДР:

"Події перебігали дуже швидко, я була переповнена почуттями. Немов між нами виник невидимий зв'язок. І десь у глибині свідомості я відчувала, що й у нього все відбувалося точнісінько так само. Його почуття до мене теж було раптовим. Якщо мені скажуть, що немає кохання з першого погляду, я не погоджуся, воно є".

Андреас та Ута змогли вижити тільки завдяки одне одному. Дві тисячі другого вони стали чоловіком і дружиною. На весіллі були тільки найближчі – Утині батьки та Андреасові брати. Мати Криґера відмовилася від запрошення. Але перед весіллям їх очікувало ще одне випробування. Як їм тоді здавалося, найтяжче. Треба було про все розповісти Катрусі, дочці Ути від першого шлюбу.

Ута Краузе, колишня плавчиня збірної НДР:

"Я спробувала Катрусі дуже делікатно піднести цю історію. Якось у потязі я завела з нею розмову – ну, як завжди, знаєте, – мама, донька…І я розповіла їй історію Андреаса, про те, що раніше він був жінкою.

Реакція Катрусі була позитивної, вона сприйняла все як є, сказала, звичайно, що це повне лайно - бути в чужому тілі. І що вона і так вже все знає про Андреаса. Тоді я запитала, звідки. Вона відповіла, що про це читала в часописі'Браво". Поживемо - поглянемо, що у вас вийде, констатувала вона, і на цьому питання було вичерпано".

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи із штовхання ядра:

"Я гадаю, що тієї миті для Катрусі усе було гранично просто. Я для неї Андреас. Вона знала мене тільки, як Андреаса. Решта - додавалося. Це, напевно, зіграло головну роль у тім, що Катруся змогла глянути на життя трішки інакше, ніж її однолітки. Найголовніше для неї, звичайно, було те, що вона знала – із мною мама почуває себе вільно й добре, вона знову усміхається. Від Катрусі ставало добре".

Іронія долі. Допінґ-план приніс багато нещасть Гайді Криґер, але, зрештою, зробив щасливим Андреаса. Не пройди Гайді нашпигування допінґами - і не став би Андреас головою родини. Тепер Криґер веде життя звичайного німецького чоловіка. За винятком одного. Він ненавидить спорт.

Андреас (Гайді) Криґер, екс-чемпіонка Європи із штовхання ядра:

"Те, що тепер відбувається у великому спорті, спорті високих досягнень, на сьогодні просто високі технології, це полювання за грішми, і це мене неабияк лякає. Визнання, більші гроші за короткий відрізок часу, спорт, у якому ти мусиш, зобов'язаний або хочеш за короткий час здобути визнання, домогтися результатів і грошей. Усього цього ти можеш досягти тільки, якщо ти перемагаєш. Те, що діється на арені, арені великого спорту, це повний ідіотизм".

Криґер – ще один чемпіон, що програв великому спортові. Він класичний зразок антиреклами спорту високих досягнень. Його вважають спортивним невдахою. Але таких, як він, більшість. А вболівальник пам'ятає лише перемоги своїх кумирів. І це теж "працює" на допінг.

Микола Дурманов, директор антидопінгової інспекції ОК Росії:

"Підступність допінґу в тім, що люди дають якийсь хімічний імпульс у спортивне середовище й за його межі. Коли хімічний кумир перемагає за допомогою шприца й піґулки, це значить, що з'являється спокуса в сотень тисяч, а може й мільйонів його вболівальників, шанувальників і шанувальниць".

Мода на допінґ із великого спорту перекочувала в звичайне життя. Тепер головний ринок збуту допінґів не спортивна арена, а фітнес-зали, куди люди приходять просто підтримати форму. Віталій Усиченко тренер із бодибілдинґу. Половина клієнтів Віталія з'являється в залі перед пляжним сезоном. Саме такі люди й просять тренера дати їм чудодійних пилюль.

Віталій Усиченко, президент Київської федерації бодибілдинґу Києва:

"Це процес природний, тому що людей, які регулярно цілий рік відвідують тренажерний зал, їх приблизно відсотків п'ятдесят. Всі інші квітень, травень і середина червня. Вони приходять і намагаються зробити, скажемо так підготуватися до пляжу. Приходять люди, і вони, там, запитують: "От, я прочитав, чи можна, де можна купити й так далі, і потрібно чи все це використати". І, на жаль, так, були випадки, коли людини із залу навіть забирала швидка допомога. Тому коли люди приїжджають із маленьких міст, сіл, у принципі, я знаю людей, які згодні, що називається, на все для того, щоб у цьому житті пробитися й не повернутися до себе додому".

Микола Дурманов, директор антидопінгової інспекції ОК Росії:

"І, відповідно, ті, хто застосовує спеціальний стимулятор і, зокрема, гормональний, щоб підтримати фізичну форму або нагадати собі й іншим, що він ще ого-го який міцний, ці люди теж уживають допінґу. Їх спеціально ще називають "бебі-бумери", люди, які не згодні старіти й усіма правдами й неправдами намагаються довести, що вони ще досить і досить в ударній силі. І невблаганна статистика показує, що от саме ці люди, відвідувачі фітнес-центрів, що бажають поправити свою фізичну форму за допомогою піґулки, от головний ринок для допінґу, а не великий спорт".

От так наша цивілізація стає хімічною. Людина готова платити своїм здоров'ям за красу. Готова скоротити життя на роки заради миттєвостей успіху. У цьому ніхто не винен. Наше життя – це постійний стрес. Наш час - це епоха високих результатів. Наше суспільство - це суспільство досягнень. Уже в двадцять п'ять років ти мусиш бути гарним фахівцем, інакше - за облавок. На тебе тиснуть, вичавлюють усі сили. Аби - швидше, вище, сильніше. Без допінґів не прорватися. Але все те, що ми зробили із власним тілом у минулому, згадається нам у майбутньому.

А, може, це і є вихід, от воно, майбутнє спорту високих досягнень. Їм треба тільки навчитися перемагати. Нам залишиться аплодувати їхнім перемогам.

 

Автор: Андрій Цаплієнко
режисер-постановник: Олег Карнасюк
режисер монтажу: Володимир Рыбась
оператор: Сергій Ролик
редактор: Мілана Солов’ян
літературний редактор: Віктор Кабак
звукорежисер: Андрій Федоров
асистент режисера: Анастасія Прудь
адміністратор: Катерина Мірошина
лінійні продюсери: Дмитро Овечкин, Олег Мушловин
продюсер: Єгор Бенкендорф
керівник проекту: Ілларіон Павлюк
комп'ютерна графіка: "Інтер-Дизайн"
арт-директор: Євген Санников
директор з виробництва : Наталя Джунь
головний режисер: Ірина Іонова-Пилат
виконавчий продюсер: Катерина Шкуратова
генеральний продюсер: Ганна Безлюдна

Особлива подяка:

Інститутові фармакології й токсикології АМН України
Посольству України в Арабській Республіці Єгипет
Телеканалові ZDF (Німеччина)

І особисто:

Ірині Юсуповій
Гансові Триллерові
Владиславові Врублевському
Надії Науменко

Телеканал "ІНТЕР", 2008 рік